February 5th, 2014

grammar nazi

для журналістів

Gala Petri
Журналисты, вам сюда. Полезное, полагаю, пособие. Век живи - век учись; не помешает. По ссылке можно скачать пдф.

Исследование, основанное на истории: учебное пособие по проведению журналистских расследований

Данное руководство представляет собой материалы к основным методам и приемам журналистского расследования, тем самым восполняя пробел в профессиональной литературе. Большинство тематических пособий уделяет много внимания теме поиска информации. Предполагая, что, как только репортер найдет искомую информацию, то он или она сможет написать жизнеспособную историю.

Это издание фокусируется на гипотезе - основе журналистского расследования, предполагая, что история является лишь гипотезой до тех пор, пока она не проверена. Методы и навыки, применяемые на каждом шаге процесса расследования - от зарождения до исследования, написания, контроля качества и распространения, были тщательно проанализированы и хорошо проиллюстрированы примерами в каждой главе.
ass

Ситуация на данный момент (5 февраля)

Originally posted by dymmar at Ситуация на данный момент (5 февраля)
Выглядит неутешительно. На договорённости с каждым часом надежды всё меньше. Честно говоря, её с самого начала было ужасно мало. Но теперь ясно, что розовые мечты (которые питает в первую очередь заграница, тот самый Запад, который, как русские свято уверены, организовал тут заваруху) о том, как регионалы испугаются, одумаются и предпримут какие-то реальные шаги к примирению, были только мечтами. Они по-прежнему не понимают, с чем имеют дело. Они думают, что кучка людей на Майдане и на Грушевского - это и есть их реальный противник. Что там только маргиналы, радикалы, бомжи и "западенцы" (ну и ещё несколько зевак), которых ничего не стоит запугать и раздавить, и потом все успокоятся, разойдуться по домам и будет благость, мир и покой. Им невдомёк, что большая часть этих "радикалов" сейчас мирно пашут на своих работах, зарабатывая денежку на революцию, поскольку никакой дядя Сэм им за стояние, а тем более за войну - платить не будет. Они совершенно не видят, что в центре Киева уже практически сформировалась, по факту, основа независимого государства - со своей армией, медициной, даже системой образования (!). Есть границы, есть пограничники, есть пропускные пункты. Всё это очень сырое, слабо скоординированное, формирующееся - но оно есть. Они видят только бомжей и "радикалов". Это, честно говоря, неудивительно, поскольку очень многие за границей видят ровно то же самое. Да, жители США и Европы - тоже. Они не понимают, с чем имеют дело, да и можно ли в этом их винить? Мои друзья из США просили жену передать: "Скажи ему, чтобы не бросал камни в полицию". Это так выглядит со стороны для непосвящённого зрителя - мы, типа, собрались побросать в полицию камни и коктейли Молотова, потому что неофашисты нас оболванили. По-моему о том, что в Киеве прямо сейчас власти похищают людей для пыток и убийств и жгут автомобили ночами, они даже не знают.
Придётся, видимо, написать им, попробовать пояснить по-английски, что их просьба выглядит примерно как призыв в 1773-м вершителям "Бостонского чаепития": "Остановитесь! Вы посягаете на имущество Ост-Индской компании и законы богоизбранного короля Георга! Погромами не решить политические вопросы! Преступление не останется безнаказанным! Радикалы, так называемые "сыны свободы"! Вернитесь в свои дома и ожидайте королевского правосудия!"

Итак, на заграницу надежд особых нет. Они, кажется, согласны уже на победу любой из сторон, лишь бы не было хаоса и войны. К сожалению, этот самый хаос и война мне лично кажутся всё более неотвратимыми. Что же предпримет Янукович, а вернее - Клюев, Путин и вассалы? Янукович едет к сюзерену на олимпиаду - очевидно, просить совета и денег. А пока будет тянуть резину и тихой сапой избивать активистов, жечь машины, и вообще запугивать. Одиозные законы, из-за которых всё началось, вроде бы отменили, но из-за юридической каверзы сделали это так, что фактически их по-прежнему можно применять (поскольку законы вносили изменения в другие законы, а эти изменения никто не отменял - для этого надо отдельный закон, которого не было).
Пробежало сообщение, наверняка утка, что там президенты стран Таможенного союза собираются денонсировать Беловежские соглашения 1991 и "вернуть СССР". То, что это выглядит достаточно правдоподобным вариантом развития событий, уже о многом говорит относительно сегодняшней ситуации.
Вобщем, дамоклов меч занесён над страной, стороны готовятся к вооружённому противостоянию (самооборона Майдана и прочие "боевики" затариваются бронежилетами. Я тоже думал купить, но с деньгами сейчас туго, 1000 гривен всё же). А между тем, мирная жизнь как бы продолжается - люди ходят на работу, решают бытовые проблемы, хотя в голосе обывателей, с которыми мне удалось поговорить на эту тему, всё яснее слышен страх и растерянность, и извечное блеянье "а я-то что могу сделать?". Сюр во все поля. У меня наклюнулась небольшая работёнка, даже две, но пришлось взять наименее выгодную, поскольку пообещал первым именно им. Пойду, поперевожу - заработаю на пол-бронежилета.
ass

"Книгар" (1917-1920)

Originally posted by pocketfull_of at "Книгар" (1917-1920)
Мене шалено розчулює наша нинішня культурна діяльність на барикадах, типу піаністів, які грають у щойно тоді захопленому Українському домі, чи відкритої там же бібліотеки. І якось так в тему я зараз читаю "Книгаря". Дуже він мене тішить, буду по ходу читання викладати розлогі цитати.
Изображение - savepic.org — сервис хранения изображений
"Книгар", хто не стикався - критико-бібліографічний місячник, який видавали в Києві у 1917-1920 рр., другим його редактором був Микола Зеров. У першому числі (вересень 1917) завдання часопису сформульовано так: «Тепер, більш як коли раніш, почувається необхідність, щоби тії нові видання, якими заливається наша провінція, були розглянуті тими чи иншими знавцями, в тій чи иншій мірі оцінені, або принаймні кимсь зазначені, аби ширші кола могли ощнайомитись з тим, що є, чи має бути на книжковому ринку. Це тим більше потрібно тепер, коли, з причин великого попиту, є небезпека, що всякі спекулянти постараються використати момент і підсунути менчим братам незрячим замість справжньої літератури – макулатуру.» Попит на українське друковане слово тоді справді був шалений - при проблемах із збутом (на хвилиночку, йде війна), при асимільованому середньому й вище класах, при спірній грамотності селянства ринок виглядає так: «добра книжка, видана в 25-30 тис. примірниках, розходиться на протязі двох-трох місяців. «Просвіта» ім. Шевченка у Києві має ще яскравіший приклад: її перша книжка – «Про народнє самоврядування» - розійшлася в 30 тис. За 3 тижні. Иде до того, що з книжкового ринку може зникнути справжян українська книжка, яку не встигають постачати видавництва і на зміну їй прийде фальсифікація» (стаття «Просвіти» та їх видавництва» М. Ішуніної). І то ж не детективи такими накладами розходилися, а Сергій Єфремов! Там далі наводять іще цифри: «Історія українського письменства» того ж Єфремова - 20 тисяч, заборонені поезії Шевченка - 5 тисяч, «Одержима» - 3 тисячі, «Сон» - 23 тисячі, «Автобіографія» Драгоманова - 7 тисяч. Я припускаю, що то справді зголоднілий ринок (виходило, умовно, по 50 книжок тиражем у 20 тисяч, а зараз, припустімо, 200 по тисячі - то й маємо приблизно ті ж цифри), але вражає. Та що там, люди вірші(!!!) писали, щоб копійчину заробити! Критики лаятися не встигали! От, скажімо, рецензія Олекси Діхтяря на «Зойки» Борисовича у третьому числі: «Вичитавши з шкільної хрестоматії про «поетичну натуру малороса», визнали, що й вони маракують в поезії і можуть писати «стишки» та видавати їх по карбованчику за 48 сторінок. Засвербіли долоні до грошеняток, бо хто ж в ці часи загального бігу за грішми не схопиться за перо й чорнило, щоб наисати якусь книжку, коли все одно скільки не пиши – натовп, мов голодний, гуде: - «книжок, книжок!»
Звісно, не можна ідеалізувати ту читацьку авдиторію, редактори й не ідеалізували - так, скажімо, в слові від редактора пояснюють необхідність негайного відкриття бібліотек: «Наступає зіма з довгими вечорами, з вільним часом, з повабом по старій звичці до ханжі та самогонки. Не можна гаяти часу» (№4).
Безумно цікаво, як переформатовується на коліні канон. Повторюваність якихось наголосів уже в наш час викликає відчуття елегантних танців на граблях, але ж не може не розчулювати, що - під час війни! - автори вважають за необхідне донести до читачів (які інакше візьмуться до самогонки :) ). Скажімо, в третьому числі у статті "Бібліотека Т. Шевченка» Ан Ніковський бореться з образом Шевченка-мужика-у-смушевій-шапці, обстоюючи тезу про його добрий інтелектуальний вишкіл: «Уважне читання творів Шевченка, знайомство з його біографією, з листами і щоденником повинно би давно збити дуже поширену думку, ніби це був геніальний, але малописьменний виходець з народу, якому чудесна інтуіція підказала те високе розуміння сучасних йому відносин та пророцькі погляди в будуччину, які так дивують нас в його віршах. Старі наші українофіли так і звикли трактувати його поезію: що було чепурне й пристойне – то геніальна інтуїція, а «Марія» й «Великомученице кумо» - те було од неосвіченості, мужицтва та випадкових компанійських впливів.» Ніковський укладає реєстр бібліотеки Шевченка, складає список творів, які той цитує чи згадує у листуванні з заслання й у "Журналі" - себто твори, які він знав досить добре, щоб говорити про них, навіть не маючи книг під рукою, виходить щось 300 позицій.
Переглядають і історичні стереотипи: Дубровський у тому ж третьому числі у відгуку на книгуо «Переяславська Умова України з Москвою 1654 року» пише: «До революції лиш тісне коло вчених істориків та державознавців знало про те, що Україна до спілки з Москвою була самостійною державою. Що ж до широких інтелігентських шарів, то там про це нікому й на думку не спадало. Бо ті відомости про державу українську, що мали вчені люде, почасти не могли бути розповсюдженими через цензурні умови, а почасти й тому, що представники московської науки, геть пересякнені імперіалістичними ідеями, свідомо їх замовчували».
Наполягають і на ошатному оформленні нових видань: у статті «Про пошану до книги» у п'ятому числі Сергій Єфремов пише: «Сама титулова, зверхня картка – ота сорочка книжки – показує здебільшого про повний занепад смаку: наліплено заголовків 0 і потрібних, і непотрібних, немов на плакаті, а то ще й ні до ладу, ні до прикладу який-небудь популярний лозунг додано, на зразок отого неминучого: «Нехай живе (sic!) федеративна демократична республіка!!!» І це не тільки на агітаційних брошурах буває, а й, напр., на творах Шевченка, які видаються звичайно не заради федеративної республіки, а самі по собі вартість мають ... [не можна виховувати] в читачеві байдужости до зверхнього вигляду книжки, привчати його дивитись на книжку, як на якусь ганчірку, яку тільки викинути, коли потреба минется».
І всі вони такі прекрасні, академічні й чисті, що навіть забуваєш про дати видання, забуваєш, що йде війна і йтиме ще кілька років. Тільки вряди-годи в сторінці "Літературне життя" серед новин про те, що той чи той письменник взявся писати роман про те-то - так хвалилися творчими планами до фейсбуку (цікаво було б, між іншим, порівняти, скільки з тих книжок таки дописали, а то виходить прямо каталог творів, які письменникам лише приснилися) - так от, серед того інколи промайне звістка, що такий-то письменник поліг у боях за Київ, земля пухом.
І лише зрідка у когось із рецензентів таки здають нерви: «Не сьогодні-завтра минуть ці божевільні часи, коли наші селяне, під проводом якогось одурілого дезертира «списують протокола», щоби заарештовати або забивати всіх тих «буржуків» з гурту своїх же односельців, що знають грамоти та читають газети і книги. Минуться ці ганебні часи божевілля, й село, прийшовши до тями, вчує справжній подих волі й зрозуміє, що перша підвалина щастя – в освіті, в соці знання, в добрій книжечці, а не в награбованих кулеметах та закопаних попід грушками папірових карбованцях. І нам, що не засліплені ще тим божевіллям, що маємо трохи цілих нервів, ще не виснажились дощенту – треба прикласти тепера ж всієї сили, не покладаючи й на хвилину рук – готувати для того темного, одурілого від агітаторів-дезертирів, самогонки та сліпої жадоби до чужого добра, хоча би добутого червоною кров’ю безневинних жертв, нам треба як найдужче готувати для того села розумні й хороші книги» (В. Старий, №5). Але нерви здають лише зрідка. І після того радять, скажімо, як розумну й хорошу книгу вірші у прозі Тетмайєра. Безумні люди, таких більше, мабуть, і не роблять.
ass

Пираты Эдельвейса

Originally posted by eska at Пираты Эдельвейса
Уже было:
девочки нацистской Германии (33 фото)
"Перевоспитание человека прошлого, сотворение новой личности — глубочайший смысл эпохи"
мальчишки второй мировой (1)
мальчишки второй мировой (2)


Панки любят грязь, а хиппи - цветы. И тех, и других берут менты.
БГ
edelweiss-pirates
Пиратами Эдельвейса называлась немецкая неформальная молодежь, противопоставившая себя Гитлерюгенду, избегнуть вступление в который им удавалось, покинув школу в 14 лет. До 17-ти в нацистской Германии не наступал возраст военной обязанности, так что дети на 3-4 года выпадали из системы. Они слушали джаз, носили клетчатые ковбойки с шейными платками, как американские ковбои, отпускали длинные волосы, украшали одежду значками или аппликациями в виде цветка эдельвейса (не путать со значками дивизии горных стрелков «Эдельвейс»), ходили в походы на природу, пели у костров под гитару. Во время войны путешествовали по Германии, несмотря на запреты. То есть наслаждались «вольной жизнью». Особенностью этих встреч был не только их демонстративно неформальный характер, но и участие девушек. Неприязнь к Гитлерюгенду зачастую выливалась в уличные столкновения.

Collapse )
dwarfish

в продовження до вчорашнього звіту про мою доповідь в Українському домі

оцієї.

Svitlana Vovk

Коли я з повідомлення Nina Potarskaya дізналася про лекцію Марія Дмитрієва на тему "Світовий та український жіночий рух", то вирішила піти і особисто підтримати соратницю по визвольній боротьбі.

Я знаю Марію давно і віртуально по ЖЖ-життю. Ми неодноразово вели палкі дискусії, в яких Марія пояснювала мені - тоді містично налаштованій особі, що фемінізм - це панацея від отруєної патріархатом свідомості. І, знаєте, таки завдяки її принциповій позиції та самоосвіті з мене вийшли люди . Зараз я себе визначаю як феміністку, футуристку та трангуманістку.

Отже, сьогодні Марія виступила з лекцією. Це була друга її лекція у межах Відкритого університету Майдану, бо перша відбулася 30 грудня 2013 року біля Лядських воріт на старій сцені. Знаєте, на ній я також була присутня . Відповідно можу порівнювати ці дві події. Я би сказала, що їх розділяє прірва - часу, подій, змін у свідомості, які відбулися протягом буремного січня, коли наш народ зазнав хрещення вогнем і набоями.

По-перше, якщо у грудні мені приходилося бігати у радіусі 100 метрів від сцени із листівками і запрошувати людей послухати виступ феміністки, на що вони неохоче реагували (і жінки також), то сьогодні слухачі цілеспрямовано прийшли послухати Марію та вступити до Жіночої сотні.

Це, здебільшого, студентки - наша надія на зміни. Вони представляли Києво-Могилянську академію, університет ім. Шевченка, педагогічний університет ім. Грінченка. Настрій у дівчат був пречудовий, вони живо розповідали про своє студентське буття, ділилися спогадами про події 30 листопада та планами на майбутнє.

По-друге, ставлення аудиторії у грудні було зацікавлено-упереджене, про що свідчили прикінцеві питання про одностатеве кохання, а сьогодні - зацікавлено-доброзичливе. Я не почула жодного некоректного коментаря, зауваження, питання.

По-третє, рівень сприйняття та взаємодії з доповідачкою сьогодні був на порядок вищій, ніж минулого разу. Я пояснюю це тим, що у процесі борні ми чимдалі стаємо ріднішими, приязнішими, взаємнішими.

По-четверте, жіноче питання вже цікаве журналістам, оскільки нарешні, очевидним стає внесок жіноцтва на Майдані. Мені приємно було спостерігати, як не зважаючи на застуду, Ніна давала відповіді на багаточисленні питання як жінок, так чоловіків-журналістів. Я сподіваюся, крига у свідомості скресла. Ми зняли чари із замовчування жіночих проблем та сподівань. Тепер наша задача - єднання і спілна праця.
lady

наша революція буде феміністською -- або вона програє

Не бутербродом єдиним, або Навіщо Майдану "Жіноча сотня"

там внизу трішки відео зі мною :)
на шиї -- тризуб і підвіска у вигляді жіночої статевої квіточки. that's how I roll.
vinochok

Майдан і жінки / ліві / ЛГБТ

Жіноча сотня

What is Evromaydan for minorities?

Что такое «Евромайдан» и есть ли в нем место для представленности меньшинств?

Говоря о протестах, которые происходят сейчас по всей Украине, очень часто возникает вопрос о том, какие же силы являются движущим фактором «Украинской революции». В газетах и по телевиденью, можно часто услышать о том, что протестами в Украине руководят оппозиционные силы или правые радикалы. Постоянно возникает вопрос о том, кто же «контролирует» ситуацию и отдает приказы. Мы, ЛГБТ активистки/ты, феминистки и лево-либеральные организации считаем такой дисскурс жестко патриархальным, и властным, потому, что он аппелирует к вертикальной иерархии в принятии решений, представленности мнений и позиции силы. На самом деле в украинских протестах представлено большое число разных социальных групп и меньшинств. В протестах принимают участие и левые организации и либералы и феминистки и ЛГБТ. Однако, в Медиа покрытии мы абсолютно не представлены из-за того, что, по их мнению, не являемся «большинством» в революции. Медиа покрытие очень часто воспроизводит и усиляет тот сексизм, который присутствует в «Евромайдане», женщины показаны, как обслуживающий персонал для «мужчин-героев».

Тут стоит отметить, что изначальное стремление к подписанию ассоциации с ЕС отнюдь не означает стремления к соблюдению прав человека в Украине. К сожалению, уровень культуры прав человека в Украине был и остается низким и ничего систематично не делается для его повышения. Культура мирных протестов, в принципе, по сути своей очень связана с идеологией ненасилия и соблюдения прав человека, поэтому на фоне всего, что происходит в Украине, нельзя сказать о том, что главной целью протестов является отстаивание прав человека. Люди вышли на протест из-за коррупции, насилия со стороны правоохранительных органов и отсутствия высоких социальных стандартов жизни. Все хотят жить лучше, но никто точно не знает, что нужно для этого сделать. Поэтому уровень ксенофобии, гомофобии и сексизма абсолютно не меняется во время украинской революции. Наоборот, она обнажила эту проблему.

Так, во время протестов были избиты левые активисты «Евромайдана», феминистки, тематика ЛГБТ не раз использовалась для того, чтоб дискредитировать «Евромайдан». Можно с уверенностью утверждать, что на «Евромайдане» небезопасно говорить о правах ЛГБТ и феминизме. Активность правого сектора в протестах объясняется очень легко, украинские правые почувствовали, что это самый подходящий момент для атаки и диктовки своей повестки дня. Однако эта повестка дня не имеет ничего общего с защитой прав человека. Правые говорят об усилении вертикали власти сильного Президента, национальной Конституции и, конечно же, традиционализма. В этом дисскурсе нет места равенству, феминизму и правам ЛГБТ в Украине. Именно поэтому в данный момент мы оказались в очень сложной ситуации «выбора» между плохим и очень плохим сценариями. Именно поэтому либералы, некоторые левые организации и активистки/ты, феминистки и ЛГБТ решили сконцентрироваться на проведении образовательных мероприятий, с целью повышения видимости вопросов прав человека, недискриминации и равенства. Проводятся воркшопы, дискуссии, кинопоказы, так же создана Женская группа сопротивления « Женская сотня».