July 5th, 2014

dwarfish

про шкоду вітчизняної нормативної маскулінності

Владимир Плотников

Из дискуссий с истово православнутой общественностью, которая борется с ЛГБТ-прайдами и прочими страшными грехами, я одну вещь для себя вынес. Вновь и вновь поднимается эта тема.
Обычно православнутые говорят: что же это такое творится! гей-парад! будут мужики в перьях и кожаных трусах плясать! куда мне девать своего ребенка?! это - растление! и т. д. На что обычно представители гражднаской общественности им отвечают: ну нет, никто в трусах плясать не будет, просто выйдут люди с табличками за равные права, поскандируют немного, а потом пойдут домой. И т. д. Чему православнутые, конечно же, поверить не в состоянии.
Объективная действительность гей-прайдов и тому подобных мероприятий, разумеется, намного ближе картинке, рисуемой гражданской общественностью. Точнее, она полностью с ней совпадает. Но я просто никак не возьму в толк - как чью-то детскую психику могут травмировать мужики в кожаных трусах? Да хоть бы они целыми батальонами прямо под окнами в спальных районах маршировали, дальше-то что?
Летом в жаркую погоду большое количество парней снимает с себя верхнюю одежду и разгуливает нагишом. Почему не слышно возмущений по этому поводу? Причем кожаных трусов они не носят только потому, что сейчас кожзам не в моде, а в моде треники и пляжные шорты. Или взять сорокалетних мужиков с гигантскими животами, которые раздеваются, надуваются пивом и отлясывают под "О боже, какой мужчина" и тому подобные шедевры. Вот если на них перья поцепить? Чем не гей-парад из воспаленной фантазии ультраправых придурков?
А ведь рядом с ними обычно мамы с детьми гуляют, отцы семейств с подростками, находящимися, между прочим, на стадии полового созревания. Школьники и школьницы, дети всех возрастов с неизменно хрупкой и чувствительной психикой
Так почему же православнутые идиоты пивных мужиков не едут разгонять? Почему прогулки парней с голыми торсами не пресекаются ментами и ОМОНом? Почему это не обсуждается на высочайшем всякими дебильными депутатами и типа "специалистами"? Не понимаю.
В общем, я скажу что именно растлевает психику ребенка.
Психику ребенка растлевают татуированные перекачанные быки в свастиках и с зигами. Психику ребенка растлевают попы на огромных сверкающих джипах и с точно такими же огромными сверкающими крестами. Психику ребенка растлевают раненые в голову уроды, которые свистят и кричат вслед девушкам. Очень сильно растлевает - если ребенок мужского пола, то он буквально с 13-ти лет начинает считать такое поведение естественным и чуть ли не социально одобряемым. Я уже не говорю о том, что психику ребенка жесточайше растлевает и травмирует самый вид "успешных людей" на яхтах и с личными островами в Тихом океане. Ребенок начинает думать, что деление на "успешных" и "быдло" - это нормально, это навсегда.
Я не могу вообразить более ужасной травмы для детской психики.
А как именно одеваются люди на публичных мероприятих - это, по большому счету, никакого значения не имеет. Люди в разных культурах одеваются по-разному. И ведут себя тоже по-разному. И никто от этого еще не умер.
Хотя на мероприятих ЛГБТ люди одеваются для нашей культуры вполне себе заурядно. Выходит себе с табличками за равные права - и все. Но некоторым это никак не объяснишь. Да и, похоже, без толку это.
needs a hug

литдибрим потроху

отже, ми повернулися у Вишневе.
тиждень розкладали (точніше, розпихували по шафах) все, що притягли з собою з Луцька (так, я моментало обростаю лахами). мама драїла квартиру, бо вона переконана, що немовлята мають зростати у чистоті.
позапозавчора ходили з візочком в супермаркет :) незручно, але посильно.
вчора сходили з візочком за переїзд -- у північну частину міста. гуляли чужими дворами, бо особливо більше нема де гуляти.
мала вже з місяць активно крутить головою, місяці півтора як цілеспрямовано всміхається мені, Дмитрові, бабусі, дідусеві, і дядькові з тіткою :)
останні кілька днів активно нас торкається -- і коли я її годую, я даю їй палець триматися.
ото полагодимо котел -- і будемо її купати :) і може, навіть вчити плавати.

мені досі дивно дивитися на неї -- як це, не було-не було -- і раптом є! окрема жива людинка. магія. містика.

днями усвідомила дивну штуку -- я лише кілька тижнів як зрозуміла, що я можу її гладити і тискати і торкатися і каваїтися об неї стільки і так, як я захочу. схоже, перші два тижні її життя в лікарні добряче мене прибили.
принаймні, вона спить з нами в ліжку в мене під боком, їсть тоді, коли хоче.
я ж, власне, нарешті зібралася знайти собі книжку про мистецтво грудного годування і прочитати хоча б шматок звітам (зрештою, саме тому, що я раніше читала НаташуВ і лялечку, я маю дякувати за те, що я від початку намагалася тримати малу біля себе і годувати її і не давати їй ніяких пустушок чи докормів -- хоча в лікарні довелося догодовувати, бо медсестри вважали, що інакше в мене дитина так і буде ридати) -- і вирішила спробувати політику давати їй цицьку, варто їй розкрити рот. якщо не голодна -- їсти не буде, чи не так?
то вона в нас спить вночі з десятої до шостої -- із двома годуваннями не прокидаючись в районі півночі і другої ночі.
і вдень майже зовсім не плаче.
хороша політика :)
значною мірою цій політиці сприяє те, що мені нарешті більше не боляче годувати :) приємності поки що не відчуваю, але й не болить. і дивитися, як вона зосереджено смокче, тішить моє серце :) а часом вона дивиться на мене скоса і посміхається з цицькою в роті :)
Дмитро тягає її на руках -- бо мені досі важкувато, і пестить, і бавить, і розважає, і розмовляє з нею, і викладає на пузіко, і робить масажики, і підзугки міняє, і насолоджується її компанію.
а чому б і не насолоджуватися, якщо вона всміхається і видає приємні звуки? таке кавайне дитя:)

(часом, коли вона, усміхнена, лежить в мене на колінах, мені здається -- ну і що в цьому страшного? чого я так боялася? все виходить саме по собі добре! і не проходить хвилини, як вона крутиться і мені здається, що вона падає, і в мене всередині все обривається від страху, що з нею щось станеться, і раптом вона починає комизитись і плакати -- і я в безсиллі, не знаючи, як їй зарадити, здаюся і кличу тата, щоб він її носив і заспокоював -- ото дійсно, тут не зазнаєшся :)

зі.
вчора снився Олег. що він повернувся, живий і цілий. а Дмитрові він снився, живий і цілий, позавчора.

ззі.
а сьогодні я прокинулася в голові із фразою. яка мене вразила:
не будь гюрзой, маши кинзой!