April 20th, 2015

be_mine

Опубліковано аналітичний звіт "Гендерний моніторинг виборів - 2014"

українською і англійською мовами.

Звіт підготовлено Жіночим консорціумом України у партнерстві з Українським відділенням Жіночої демократичної мережі в рамках проекту «Об’єднуємося заради реформ (UNITER)», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.

Аналітичний звіт «Гендерний моніторинг парламентських виборів 2014 року» розкриває гендерну складову позачергових виборів до Верховної Ради України 2014 року, а саме гендерний компонент передвиборчих програм партій та гендерну специфіку їх списків, медіакомпонент виборчої кампанії 2014 року, гендерний моніторинг кандидаток-мажоритарниць. Збірник містить висновки та рекомендації щодо посилення ролі й участі жінок у політичному житті.

Розраховано на експертів, політиків, науковців, державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, широке коло громадськості.

Жіночий консорціум України/ Women's Consortium of Ukraine
be_mine

книжка Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні

Щойно вийшло друком унікальне для України видання - збірник наукових статей "Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні : Гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства" за наук. ред. Гелінади Грінченко, Катерини Кобченко та Оксани Кісь. (Київ: ТОВ "Арт-книга", 2015). Ознайомитися з анотацією, змістом книги та довідатися про редакторок, а також довідатися про час та місце першої офіційної презентації книги за участі редакторок і авторок/ів можна на сайті "Україна Модерна"

Видання здійснене у співпраці Інституту народознавства НАН України, Української асоціації дослідників жіночої історії, Української асоціації усної історії, за фінансової підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля.


Щоб скласти уявлення про зміст збірника "Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: Гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства" за наук. ред. Гелінади Грінченко, Катерини Кобченко та Оксани Кісь. (Київ: ТОВ "Арт-книга", 2015) - прочитайте підривну статтю Марти Гавришко​ про інтимне життя життя у середовищі підільників ОУН та УПА. Екслюзивна публікація скороченої версії - на сайті "Україна Модерна"
"Особисте життя і стосунки жінок-учасниць українського підпілля 1940-50-х рр. зазвичай залишаються поза увагою дослідників: практично не вивчені питання жіночої тілесності, репродуктивної поведінки, особистої гігієни, сексуальності і романтичних зв’язків. Ця стаття є першою в Україні спробою проаналізувати механізми регулювання і нормування сексуальної поведінки підпільників та підпільниць в ОУН та УПА 1940-50-х рр., розглянути особливості їхніх зв’язків (романтичних та інтимних), а також вплив цих стосунків на статус жінок у підпіллі."
roma

Лекція Оксани Кісь «Патріархальний матріахат: голова, шия та інші органи влади» та презентація книги

Лекція Оксани Кісь «Патріархальний матріахат: голова, шия та інші органи влади» та презентація книги на Книжковому Арсеналі

Адреса вул. Лаврська, 12, Мистецький Арсенал, Кінозал

24 квітня о 13.00 на Книжковому Арсеналі (зал "Кінозал") відбудеться лекція історикині, антропологині та феміністки Оксани Кісь про матріархат в Україні.

Українську традиційну культуру прийнято називати матріархальною. Чоловіки і жінки, письменники і митці, журналісти і навіть науковці, а разом з ними - політики різних ідеологічних спрямувань і рівнів впевнено повторюють цю тезу, яка мала б слугувати аргументом на користь виняткової і споконвічної прогресивності української нації у порівнянні з сусідніми. Перелік аргументів, що ними оперують численні прихильники ідеї матріархальності українців, сталий і не такий вже й довгий. Власне, усі вони були сформульовані знаними українськими істориками, етнографами і фольклористами ще на межі ХІХ-ХХ ст. З того часу мало хто наважувався поставити під сумнів їхні оцінки.

У своїй лекції Оксана Кісь зупиниться на спростуванні найбільш поширених “міфів” про становище українських жінок, показуючи спражню патріархальну сутність гендерних відносин у сільській громаді та сім’ї.

Книга "Жінка в традиційній українській культурі" представляє критичний феміністський погляд на традиційний уклад життя українців, який дозволяє спростувати основні “докази” матріархальності українців та деконструювати саму теорію на основі аналізу великого спектру історичних, демографічних, етнографічних та фольклорних матеріалів про життя українських селян кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Вхід за умовами Книжкового Арсеналу
lady

В интернете создан психологический ресурс для бойцов АТО

19.04.2015 19:26

Бойцам АТО, а также их семьям теперь поможет новый сайт психологической реабилитации dopomoga.life
2110В Украинском кризисном медиацентре сообщают о том, что сайт дает возможность дистанционно, оперативно и анонимно проводить самодиагностику, узнавать, что такое психотравма, стресс, каковы его последствия, а также какой в конкретном случае может быть помощь и самопомощь.

«С ресурсом, который является бесплатным, можно работать с мобильных телефонов, компьютеров и других мобильных устройств», — говорится в сообщениимедиацентра.

В настоящее время в психологической помощи военным задействованы более 200 психологов по всей Украине и есть 12 реабилитационных центров, которые работают с бойцами, передает Украинская правда.
lady

про магію слова

звідси

Лариса Вакульницька

про магію слова

Це було очевидно, але якось ніколи над цим не задумувалась: якщо Голодомор ховали від світу - то, очевидно, про нього не писали і в газетах і не говорили між собою - ми ж всі знаємо про прибирання вулиць великих міст від спухлих від голоду селян - від них живих і від їх трупів, ми знаємо про посадки авторів щоденників, де описувався голод в Україні, фотографів тощо.
Наскільки "не говорили" добре описано в маленькій повісті Олени Звичайної "Миргородський ярмарок" яка, між іншим, вся побудована на порівнянні з "Миргородом" Гоголя, бо місце, природа - все те саме тільки різниця рівно в 100 років - літо 1833 і літо 1933.
Так от - там є така сцена, де веселі курортники, що відпочивають в місцевому санаторію, вимінюють на хліб у конаючих селян останнє, найдорожче. І група курортників старанно прикидається наче нічого не відбувається - наче так і треба, щоб всі продавці страждали від водянки і вимінювали хатні речі - святочні плахти, сорочки, обруси - те, що залишається в сім'ї, передається з покоління в покоління. І вмираючі селяни теж мовчать. Відбувається такий собі загальний заговір.
І от раптом, в натовпі прокотилось слово "голод!" І зразу ж нарисувався міліціонер, який, як не ховалась жінка, що посміла назвати речі своїми іменами, але за допомогою стукача - її знайшов і увів "в район" (в районний відділ міліції)., звідки вона не вернулась.
Власне, я не до того пишу, щоб ще раз нагадати про жахи Голодомору чи звернути увагу на маловідомий "Миргородський ярмарок" (написаний давно, від очевидців, в 1953 р. - ф а к т о л о г і ч н и й) - я поки читала, вразилась схожістю стилю тодішньої радянської влади і теперішньої російської.
"Российских войск в Украінє нєту" і ще безліч всього того, чого "немає", хоч це протирічить здоровому глузду.
От наче і зовсім інші покоління, устрій інший і інформації безліч, але ми спостерігаємо гру, в яку грають мільйони росіян, що як божевільні, заперечують очевидне.
Чи випадкова така магія слова - поки не названо - так наче і не існує? Адже, якщо придивитись - то ця російська манера не-називати-речі-своїми-іменами, вона наскрізна, достатньо тільки в історію зазирнути - коли Росія всіх "рятувала" - декілька століть всіх "рятувала", безперервно збільшуючи свої володіння і забираючи свободу і життя у "врятованих".
Тобто - це традиція, що відтворюється, мабуть, таки не свідомо, а природньо, якщо можна так сказати.
Чи немає чогось подібного в контексті угро-фінського фолькльору, коли неназивання чогось веде начебто до неіснування?
roma

всім винні

звідси

Sophia Dniprovska

Українців постійно намагаються переконати, що вони всім винні і всім повинні.

Колишній ФБ-френд сьогодні заявив, що вживаючи слово «ватник», я ображаю росіян, а серед них же повно хороших – втік і самозабанився. Вуаля! Росіян ображати не можна. Це – табу. Українці повинні відбиватися від російської агресії дуже делікатно, щоб не образити когось із тих, хто нам тихенько співчуває. І не зачепити когось із наших російськомовних громадян, серед яких теж багато патріотів. Тому державною мовою зараз краще не зловживати. Якщо мешканцям Сходу і Півдня треба нагадати, в якій державі вони живуть, то слід використовувати регіональну мову і писати: «Харьков/Одесса/Запорожье – это Украина!». Бо ще не так поймуть та покличуть Путіна, щоб захистив їх від насильницької українізації.
Ні, спеціально нагнітати не треба. Але постійний страх наступити комусь на мозоль формує дурну звичку не називати речі своїми іменами. А коли річ називають не своїм іменем, то це спотворює сприйняття її сутності, а коли ми не розуміємо сутність того, що з нами відбувається, ми не здатні адекватно на це реагувати і досягати позитивного для нас результату.

На Україну напав не карлик Ліліпутін, а Російська Федерація. А оскільки абсолютну більшість у РФ становлять люди, які називають себе росіянами, – значить росіяни – наші вороги. Так, НЕ ВСІ росіяни – наші вороги, є й такі, котрі нам співчувають (більше, чи менше), але поки кількість не перейде у якість, котра унеможливить воєнні (та інші ворожі) дії проти України з боку РФ, росіяни будуть нашими ворогами. І росіянам, які не схвалюють війну проти України, доведеться жити з тим, що українці вважають їхній народ та їхню країну своїм ворогом, бо є така штука, як колективна відповідальність.

Німецькі дівчатка, яких ґвалтували та вбивали совєцькі солдати, не мали жодного стосунку до підготовки «вєроломного нападєнія», але відповідальність упала на них, як бомби на Дрезден. Діти батьків, які в 17-20 р.р. минулого століття не змогли зібратися до купи і вибороти Україні Незалежність, помирали з голоду у 33-му та 47-му. Українці, які 23 роки голосували за патріотичні партії і переймалися питаннями безпеки, страждають від московської інтервенції точно так же, як і ті їхні співгромадяни, що ратували за дружбу з Росією і своїм політичним вибором довели систему безпеки до ручки. То чому росіяни мають стати винятком? Вони що – вища раса? Якщо комусь не подобається, що його сприймають як агресора, хай нарікає на свою владу і своїх співвітчизників, і намагається їх урезонити, а не розказує українцям, які вони тупі вишиватники й не цінують хорошого ставлення.

І нашим російськомовним співвітчизникам, яких з таким завзяттям захищає Путін, слід визначитися: з ким вони і на чиєму боці. Якщо російськомовний заявляє, що він – щирий патріот України але «дєло нє в язикє, а в чем-то другом», то це – латентний русифікатор. Замість того, щоб зробити складний для себе моральний вибір, він ставить перед вибором недобитих Імперією українців: «або ви відстанете від мене зі своєю мовою і будете підлаштовуватися під мої мовні потреби, або…». Так. Або він наплює на Статтю 65-ту Конституції і перейде на бік росіян, бо з ними у нього завжди знайдеться «общій язик». Просто людина бореться за свою персональну зону комфорту, прикриваючись красивими термінами.
Не факт, що подібних людей треба одразу слати лісом. Але треба чітко розділяти соратників та ситуативних союзників. Треба просто навчитися називати речі своїми іменами, тоді не буде неприємних сюрпризів та неочікуваних катастроф.