July 5th, 2015

be_mine

про аборти в Україні

Доступ до Правди



Від 1990 року кількість абортів в Україні стрімко зменшилася. Згідно з даними вікіпедії:
Динаміка кількості абортів в Україні/УРСР, тис.[15]
1960 — 1213,3
1970 — 1130,1
1980 — 1137,4
1990 — 1019,0
2000 — 434,2
2010 — 176,8
Спадна тенденція продовжується: Згідно із відповіддю МОЗ на запит Доступу у 2013 році зафіксовано 91 877 аборт, а в 2014 - 70 694 тис таких операцій. Причому, зазначють у МОЗ, це підрахунки по усіх медичних закладах, включно з приватними.


Тобто включають і ті послуги, які надавалаися іноземкам, які прибули в Україну зробити операцію по штучному перериванню вагітності у медичному закладі, яка заборонена у їхніх країнах.

Як відомо, депутат Мосійчук (Радикальна партія) погрожував подати законопроект про заборону абортів в Україні.

Два роки тому подібний законопроект подавала група депутатів-свободівців (з/п №2646-1). Вони пропонували повністю заборонити штучне переривання вагітності за винятком трьох випадків: якщо вагітність несе пряму загрозу життю вагітної жінки; якщо присутні медичні показання щодо патології плоду, несумісної з життям після народження дитини; або якщо в судовому порядку доведені факти зачаття дитини в результаті зґвалтування. Медиків за проведення абортів передбачалося карати позбавленням волі на термін від 3 до 7 років.

Повна заборона на аборт існує в в Афганістані, Анголі, Бангладеші, Венесуелі, Гватемалі, Гондурасі, Єгипті, Індонезії, Іраку, Ірані, Ірландії, Ємені, Колумбії, Ліван і, Лівії, Мавританії, Малі, Непалі, Нікарагуа, ОАЕ, Омані, Парагваї, Папуа-Новій Гвінеї, Сальвадорі, Сирії, Чилі, на Філіппінах.
В Алжирі, Аргентині, Болівії, Бразилії, Гані, Ізраїлі, Кенії, Коста-Ріці, Марокко, Мексиці, Нігерії, Пакистані, Перу, Польщі, Уругваї дозволені аборти лише за загрози життю і здоров'ю жінки, тобто тільки за медичними показаннями. Так, наприклад, в Іспанії 1985 року легалізовані аборти у випадках зґвалтування, серйозних аномалій плоду і ризику серйозної небезпеки, створюваної вагітністю для фізичного або психічного здоров'я жінки.

В Англії, Індії, Ісландії, Люксембургу, Фінляндії, Японії аборти дозволені тільки з медичних та соціально-економічним показниками, а також у випадках зґвалтування. У Великобританії для медичного аборту потрібні висновки двох лікарів про його необхідність відповідно до закону про аборт 1967 року. У квітні 1992 року після 15 невдалих спроб змінити закон 1967 року Британський парламент ухвалив рішення про зниження тимчасового обмеження на аборти до 24 тижнів.

Попри те, що в Україні дозволені аборти «за бажанням» на ранніх стадіях вагітності, їх кількість з року в рік знижується завдяки просвітницьким заходам та розповсюдженню контрацептивів.
vinochok

Навіки разом люди й упирі!

Цей шедевр Кирила Булкіна, як і належить шедеврам, на багато років випередив час.

• • •

Відкритий лист людській спільноті від Великої племінної ради упирів

Зважаючи на близькість наших націй –
етнічну, історичну і духовну;
ментальну спільність двох цивілізацій
і зовнішню подібність майже повну;

враховуючи все, що нас єднає,
не згадуючи кривд минулих літ,
ми, упирі, вам, людям, простягаєм
на дружбу руку й кажемо: привіт!

Дивіться: ми сховали пазурі.
Навіки разом люди й упирі!

Одна домівка в нас була і буде,
і в жилах кров у вас і в нас єдина.
Де тільки на землі селились люди –
там є й упирська вічна батьківщина.

Щоб жити в дружбі, злагоді й довірі,
долаймо упередженість і страх!
Погляньте на усмішки наші щирі
й червоні милі спалахи в очах.

В якого ката здійметься рука
На душку-симпатяжку упирька?

Ще є такі, що хочуть, в шалі злоби,
людсько-упирській дружбі кинуть виклик.
Є серед вас, людей, упирефоби,
що так і прагнуть нам вчепитись в ікла.

Такі нехай ідуть д’одної ями,
а навздогін лунатиме наш сміх…
І стануть на горлянках їхніх шрами
суворим попередженням для всіх.

Хай кожен поміркує сто разів,
перш ніж відкинуть дружбу упирів!

Тому ж, хто згоден в мирі жити з нами,
в майбутньому складуть подяку діти.
Для них ми запровадимо програми
у галузі освіти та просвіти,

аби навчались жити без конфліктів,
давати раду иншим і собі,
не роблячи проблеми з форми кігтів (тобто, нігтів)
і розміру та міцности зубів!

Уже стають в єдиний дружній ряд
гурти людських малят і упирят!

Хай гаслом нашим буде толерантність,
хай не страшать инакшість і незвичність.
Що для одного є екстравагантність,
для иншого – то власна ідентичність.

Хто любить мандрівництво, хто – мисливство,
хтось ліберал, фанат чи педераст…
А наш прадавній звичай – кровопивство!
Це також визначний культурний пласт.

Від світу не сховатися за мур,
тож хай живе взаємний вплив культур!

Упирський стиль, убрання та манери
у молоді людської входять в моду.
Казяться з люті реакціонери,
а молодь – віднайшла свою природу!

Вона кохати хоче без бар’єрів
і йти вперед у світле майбуття,
до людяної раси кровожерів,
що витвориться з нашого злиття!

Чекаємо на відповідь від вас.
Втім, не спішіть. На нас працює час!

взяла тут, з наводки Yulia Blonska, щоб вона мені сто років була здорова і багата.
vinochok

ПРО МОВУ І ВЛАДУ

звідси

Sophia Dniprovska

ПРО МОВУ І ВЛАДУ

Представники свідомої громади, які беруть участь у мовних дискусіях, дуже часто припускаються однієї прикрої помилки. А саме: вони заявляють, що захищають мову, що в них болить душа за мову, що наша мова вмирає, тощо – і моментально потрапляють на слизьке поле маніпуляцій, де їх збивають з ніг підступними питаннями. А какая польза ат мови? А што ізмєнітся, єслі ми всє заґаварім на мовє? Ми жить сразу лучше станєм? А вот русскаязичниє тоже ваюют. Кто больше пользи странє пріносіт: русскаязичний валантьор, ілі патякающая на мовє Фаріон? Потім наведуть приклад Фінляндії (яка втратила у війні з СРСР 11% території), Ірландії (яка так і не спромоглася відібрати в англійців північну частину), Бельгії (котра знаходиться у стані напіврозпаду), Швейцарії (яка не уникла проблем з сепаратизмом) і розкажуть, як там чудово живеться з двома-трьома державними мовами (завбачливо оминувши діаметрально протилежний досвід країн Балтії та Білорусі).
Врешті-решт дискусія або скочується до банальної сварки, або україномовним учасникам доводиться визнати, що їхня мова – то справа другорядна й неважлива і, як завжди, не на часі …

Насправді, «боротьба за мову» – це хибна дефініція, яка спотворює суть проблеми. Бо мова не є об’єктом у класичному сенсі слова, який треба захищати. Мова – це засіб комунікації, вироблений народом протягом історичного періоду його існування. І конфлікти на мовному ґрунті виникають тоді, коли постає питання вибору мови. А вибір мови спілкування – це справа честі та базових людських прав її носіїв. Тому коли в українців питають, навіщо їм їхня мова, це означає: навіщо їм честь, гідність та елементарні людські права? Он худоба у хліві – має язика та не має мови, і живе собі не тужить (поки її не поведуть на бійню). Коли вам ставлять таке питання – значить, вас хочуть знищити як національну одиницю. Тому дискусії навколо мови слід вести не з позиції захисту мови, а з позиції реалізації природних прав її носіїв, які (нота бене!) є корінною, титульною, державотворчою нацією.

Мовна проблема насправді дуже-дуже проста. Коли носії різних мов вступають у комунікацію, завжди постає питання: хто під кого буде підлаштовуватися? Хто пожертвує своєю зоною комфорту, щоб продовжити спілкування? Іншими словами: чия буде зверху? Понад триста років українці підлаштовувалися під росіян. Бо в росіян була своя держава та інструменти примусу, які вони застосовували до підкорених народів. Зараз українці ніби отримали незалежність від Росії, але продовжують підлаштовуватися під мовні звички росіян. Чому? Тому, що Імперія встигла так спотворити мовно-етнічний склад України, так глибоко насадити нам комплекс меншовартості і так тісно прив’язати українську економіку до своєї, що повернення до природного мовного стану у короткий термін було неможливим. Зараз російському керівництву не потрібні ні валуєвські циркуляри, ні емські укази. Видавлювання всього українського з України йде вже за інерцією.

Ви ніколи не замислювалися над питанням: чому російська мова, не будучи державною, не тільки не здала своїх позицій, але й продовжує тіснити українську? Бо статус мови залежить від статусу її носіїв. 23 роки нами фактично правила російськомовна еліта, яка спиралася на зросійщене населення промислових регіонів, бо на момент отримання Незалежності російськомовний індустріальний Схід і Південь були економічно та організаційно сильнішими за аграрний україномовний Центр та Захід. Але вже з початку нульових розстановка сил в українському соціумі починає мінятися. Індустріальні регіони починають економічно та демографічно «просідати», тоді як темпи розвитку центральних і західних регіонів невпинно пришвидшуються та зростає значення аграрного сектору (на противагу важкій промисловості). І два Майдани, які відбулися за останні 10 років, – це по суті спроба закріпити на політичному рівні ці глибинні економічні та соціальні зміни. Щоправда, спроби ці були не вельми вдалими, але вони дуже налякали і озлили українофобів і спонукали до шаленої активності.

У 2005-2010 ця активність ішла по лінії мовної анклавізації південно-східних регіонів та постійних криків про утиски російськомовних і вимоги другої державної. Кульмінацією цієї кампанії став закон Ківалова-Колісниченка, який давав російській мові де-факто статус другої державної у низці областей, що створило ідейну базу для російської інтервенції. Зараз русифікатори діють підступніше. Вони не наважуються казати прямим текстом, що ратують за другу державну, бо надто це співпадає з вимогами агресора. Усі сили зараз кинуті на переведення українізації у вузьке русло беззубого культпросвітництва та обґрунтування пріоритету корисних вчинків безвідносно до мови спілкування.

Це зовсім не значить, що культурно-просвітницька діяльність нам зовсім не потрібна, а людину не треба судити за вчинками. Але маніпуляції мають на меті відволікти українців від політичної боротьби, бо наші супостати прекрасно розуміють: реалізувати свої природні права, не маючи в руках реальних фінансових та політичних важелів, які б змусили опонентів ці права поважати, неможливо. Тому слід пам’ятати: боротьба за мову – це боротьба за владу. Це – боротьба за достойне життя і майбутнє для своїх потомків. Бо якщо ви прийняли мову окупанта, промінявши на неї творчий наробіток СВОГО народу, – значить вас морально/фізично зламали, а отже – перемогли. Фізично/морально зламана нація тріумфатором бути НЕ здатна. Максимум, на що вона спроможна – це піррові перемоги.