обожнюю його.
прозоре високе небо, чисте сонячне проміння, ледь помітний присмак диму від листя, що його вже де-не-де почали палити.
повітря свіже, ігристе, п"янке -- п"янкіше за шампанське (яке мене, до речі, не бере -- але останнім часом мені не подобається те, як на мене впливає алкоголь. та й голову шкода, я нею працюю)
в цей час я маю бути вдома -- там, у Луцьку, де берізки, і тополі, і граби, і той Стир, хоч який вузький -- але він веде до моря там далеко за пагорбами, лісами і степами.
і замок, і павутиння у повітрі, і відчуття, що ось-ось здіймешся і полетиш. може, у вирій, а може, на зимування.
і якийсь солодкий смуток у грудях, і туга за чимось, що обіцяно чи могло бути, і запах крейди, і вовна і шкіра, і воронячі зграї над головою...
коротше.
я це до чого. я хочу додому, і не можу.
і потраплю туди добре якщо наприкінці жовтня.
весь золотий сезон пропущу.
