Mary Xmas (maryxmas) wrote,
Mary Xmas
maryxmas

  • Music:

про політкоректність і політичні евфемізми

кілька років тому мене попросили написати статтю для посібника, розрахованого на народних депутатів України -- про лінгвістичні механізми забезпечення гендерної рівності.
вона була надрукована отут:
Законотворчість: Практичні аспекти впровадження принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в діяльності Верховної Ради України, листопад, 2010. / ред., упоряд. О. І. Суслова. ­ К. : Москаленко О.М., 2010. ­ 179 с. с.33-40.

це конспективний виклад кількох величезних тем, в доволі спрощеному і скороченому вигляді -- бо про це написані купи книжок, статей та інших текстів.
зокрема, в ній я на пальцях пояснюю, що таке політкоректність, нащо вона потрібна і чим вона відрізняється від політичних евфемізмів.
я давно збиралася викласти її сюди, але все руки не доходили.
дарма я її не виклала сюди ще тоді. але вже як сталося, так сталося.

отже, прошу дуже.

Марія Дмитрієва

Лінгвістичні методи забезпечення гендерної рівності


1. Мова як накопичувач інформації / лінза сприйняття світу

Мова є потужним знаряддям для передачі інформації, однак цим її функції не вичерпуються. Серед найважливіших функцій мови – збереження накопичених в рамках певної культури відомостей про світ і людей у ньому, уявлень про зв’язки між явищами і про те, які з них добрі, а які погані. За допомогою мови ці відомості і уявлення передаються від покоління до покоління, забезпечуючи тяглість культури у часі. Коли нас радо вітають, ми кажемо, що нас зустріли тепло. В нашій культурі (як і в багатьох інших культурах Європи) внаслідок холодного клімату тепло це добре. Однак в деяких культурах Африки, особливо тих, котрі межують з розпеченими пустелями і живуть в гарячому кліматі, приязну зустріч називають прохолодною – бо в умовах постійної спеки саме прохолода є бажаною, а отже, сприймається позитивно.
Такий постійний взаємний зв’язок між культурою і мовою у мовознавстві часто розглядається в рамках гіпотези мовної відносності Сепіра-Ворфа. Одним з висновків з цієї гіпотези є такий: ми сприймаємо світ не безпосередньо, а через фільтр мови, якою говоримо, і на наше сприйняття впливають відомості і оцінки, закладені в ній. В Індії про великі й гарні очі кажуть – очі як у корови. В нашій культурі так не кажуть, бо у нас очі корів не вважаються гарними, хоч від очей індійських корів вони не відрізняються.
Часто слово, яке людина обирає, щоб щось назвати, відбиває ставлення людини до того, про що йдеться – наприклад, лікар (нейтральне) чи костоправ (зневажливе) чи навіть ескулап (піднесене). Часом буває і так, що на позначення чогось не існує нейтральних слів, тільки негативні (і дуже негативні) – наприклад, злодій, повія, зрада. На позначення понять, пов’язаних із сексуальністю, в нас є або мат, або складні і неоковирні наукові терміни. Мат відбиває уявлення про секс і сексуальність як про щось брудне і принизливе, а наукові терміни – як про щось хворобливе і незвичне. Слів, котрі б відбивали ставлення до сексу як до чогось приємного й життєрадісного, в нас немає.

2. Робимо невидиме видимим

Ще один важливий висновок з гіпотези Сепіра-Ворфа: те, для чого нема слова – непомітне, невидиме. Тривалий час культурною нормою була (і значною мірою і досі є) недовіра до жінок, применшення і применшення їхніх здібностей, але вона не ставилася під питання, тому що була нижче рівня осмислення й усвідомлення. Однак у 1970-их роках феміністки запровадили поняття „сексизм” як термін на позначення упередженості проти жінок тільки тому, що вони жінки. Те, що було невидиме, очевидне, нормальне, стало видимим – і ті, хто відчуває на собі дію сексизму, можуть зрозуміти, що відбувається, і пояснити іншим.
В житті жінок, незважаючи на всі досягнення щодо рівності прав, і досі багато інших речей, котрі донедавна були неназваними і лишалися непоміченими (чи ігнорованими) ширшою громадою. З давніх-давен головою в родині був чоловік, він мав право розпоряджатись не лише майном всієї сім’ї, а навіть долею і життям дружини і дітей. Все, що відбувалося в межах родини, не стосувалося нікого іншого. І коли один чоловік бив іншого, стороннього чоловіка, це вважалося за злочин і його за цей карали. Коли ж він бив жінку, свою дружину, це навіть не розглядали як щось варте осуду: в нас і досі часто кажуть – „Б’є, отже, любить”. Поняття „насильство” доволі широке і, спираючись на прийняті в культурі норми, у випадку, коли чоловік б’є дружину, можна сперечатись – чи це було насильство, чи то він її просто так виховував. Однак із запровадженням (знову феміністками і знову у 1970-их роках) поняття „домашнє насильство” саме це явище отримало недвозначну оцінку: хоч які є культурні норми, одна людина не може безкарно бити іншу людину. До речі, після прийняття в Україні Закону про попередження насильства в сім’ї (вiд 15.11.2001 № 2789-III) працівники міліції почали набагато частіше приймати заяви від постраждалих, а віднедавна і місцева влада забезпечує роботу кризових центрів для постраждалих. Це стало можливим завдяки слову, котре зробило видимим раніше ігнороване явище.
Подібна історія відбулася і з поняттям „подружнє зґвалтування”. Уявлення про те, що з укладанням шлюбу жінка надає своєму чоловікові повне беззаперечне право на сексуальне користування своїм тілом, донедавна було панівним у багатьох країнах – звідти ж вираз „виконувати подружній обов’язок”: секс сприймається не як взаємно приємна діяльність із взаємної згоди і на взаємну радість, а як щось, що належить жінкам і що вони зобов’язані віддавати в шлюбі чоловікам, хочуть вони цього чи ні. За таких умов жінка не має права голосу в тому, чи відбудеться секс, чи ні, і якщо відбудеться, то як. Статеві зносини без згоди однієї зі сторін є зґвалтуванням, однак одружені жінки не могли звертатися по захист від ґвалту і по покарання ґвалтівника – саме через те, що в загальному уявленні право на сексуальне використання їхніх тіл повністю належало їхнім законним чоловікам. Феміністки багатьох країн тривалий час боролися за впровадження у кримінальні кодекси поняття „подружнє зґвалтування”, котре б відбивало сутність цього явища. Поява такого поняття підсилила уявлення про жінок як про автономних осіб, котрі самі вирішують, з ким вони кохатимуться, і яких не можна силувати до сексу нікому, навіть їхнім чоловікам.

3. Чоловік як норма, жінка як відхилення

Якщо уважно придивитися до мови і того, як вона описує наш світ, то стає видно: мова фіксує те, що уявляється в суспільстві як норма – це дорослий чоловік. Тобто коли ми говоримо, не уточнюючи, „людина” – в нашій уяві ця людина не є жінкою. Звідси – свобода, рівність, братерство (а не сестринство). Звідси ж – загальний військовий обов’язок, котрий насправді зовсім не загальний, а стосується лише чоловіків. В умовах небезпеки людина має поводитись як чоловік, мужньо. Про людину, стать якої нам наразі невідома, ми говоримо він – і в текстах законів, і в газетних статтях, і в усному мовленні.
Більше того, все, що стосується чоловіків – є позитивним і вартим поваги: чоловіча розмова, чоловіче рукопотискання, чоловіча дружба. А жіноче, навпаки – погане, дріб’язкове, обмежене: жіночі примхи, жіноча логіка, жіноче щастя. Сюди ж можна додати – бабські теревені.
Уявлення про чоловіка як про норму людини відбивається і у назвах посад: директор, завідувач, поет, режисер, художник, депутат, вчений, викладач – всі ці назви вважається правильним вживати лише у формі чоловічого роду, навіть коли особа, що обіймає цю посаду, є жінкою.
Така невидимість жінок у мові (та її наслідки у вигляді упередженості до жінок як чоловіків, так і самих жінок) перешкоджає жінкам в адекватному вираженні себе і свого досвіду через мову, не дає їм позитивного підкріплення і заважає їм повноцінно реалізувати свій творчий потенціал. Ігнорування жінок як таких у поєднанні із ставленням до жіночого як до відхилення, до вторинного, не вартого уваги, відбивається не лише в тому, як ми це говоримо, воно може впливати на те, як ми до цього ставимося і які рішення приймаємо.

4. Влада мови

Влада мови, хоч яка потужна, не є абсолютною і всеохопною. Якщо оті узагальнення та уявлення, котрі зафіксовані нижче рівня нашого усвідомлення, витягти на світло і поставити під сумнів, то можна побачити коріння власної упередженості і почати її позбуватися. Це потребує певних зусиль і відслідковування, однак з часом таке справедливіше, неупереджене мовлення стає звичкою, а упередженість в мовленні і текстах інших людей і установ – наявною і очевидною. Обізнаність про таку зафіксовану в мові упередженість дає можливість враховувати її як похибку і певним чином нейтралізувати – зробити своє мовлення недискримінаційним і необразливим.
Наприклад, в англійській мові існує система звертань до людей – містер до чоловіка, місіс до одруженої жінки і міс – до неодруженої дівчини (Mr. від Mister, Mrs від Missis/ та Miss). Таким чином, статус жінки залежить від того, чи вона одружена, а статус чоловіка – ні. Щоб виправити цю ситуацію, феміністки запровадили звертання до жінок, котре не вказує, чи одружена жінка, чи ні: міз (Ms.). Спочатку таке звертання використовувало дуже мало жінок, потім його почали застосовувати до розведених жінок, але з часом воно стало найчастіше вживаним зверненням. В українській такої проблеми немає, оскільки наша питома система звертань – пан / пані / панна – за часів Радянської влади вийшла з ужитку, і тепер, хоч і повертається, розбивку на пані і панну для, відповідно, одружених і неодружених ніхто не використовує. Ще один важливий момент – після впровадження звертання міз з появою такої альтернативи стало неможливо робити вигляд, ніби стара система влаштовувала всіх. І ті, хто користується давнішою системою звертань, декларують своє ставлення до питання: для них важливий статус жінки як одруженої чи ні – так само, як і ті, хто користуються новішою системою: для яких важливо, що жінки – особи незалежні і самостійні.

5. Політична коректність

Ідеологія, в межах якої просувається недискримінаційне слововживання, називається політична коректність. Її почали запроваджувати в американських університетах під впливом лівого руху на підтримку мультикультурності, щоб всі групи – і жінки, і представники етнічних меншин, і люди з обмеженими можливостями – почувалися рівно представленими, користувалися рівною підтримкою і повагою.
Політкоректність передбачає, що жодна особа і жодна група не повинні зазнавати упередженості і несправедливості внаслідок такої упередженості через належність до певної статі, вікової, етнічної чи релігійної групи, певну сексуальну орієнтацію. Стосовно мови це, зокрема, означає, що групи населення, котрі через відсутність доступу до влади не могли самі вирішувати, як їх називати і як про них говорити в рамках ширшої громади, тепер мають можливість самі визначати, як називатись – і впливати на те, як їх описують і зображають у мові законів і мові преси. Такий вплив поширюється і на ті групи, котрі раніше одноосібно формували офіційну мову.
Скажімо, так сталося в американській англійській із принизливим словом nigger для позначення чорношкірих чи cripple (каліка) для позначення людей із інвалідністю. Під впливом масового руху за інтеграцію в 1960-их роках до вжитку увійшли спочатку Black Americans, тобто чорношкірі американці, а потім – African Americans, тобто американці африканського походження. За такою ж моделлю почали себе називати й інші етнічні й расові меншини – Asian American (американці азійського походження), Pacific American (американці тихоокеанського походження), Hispanic American (американці латиноамериканського походження). Такі вирази не несуть принизливого ставлення, а відображають важливу для такої людини чи групи людей частину їхньої ідентичності. Людей, які мають інвалідність, більше не називають cripples (каліками) – вони обрали називати себе handicapped (такі, що мають фізичні вади), а пізніше – disabled (люди з обмеженими можливостями).
Інколи принизливе слово не заміняють на інше, таке, котре не має негативної оцінки – навпаки, оце принизливе слово пригноблена група використовує на позначення себе – з гордістю, а отже, цим словом їх більше не можна принизити: наприклад, слово queer (буквально – дивні, зазвичай українською так і пишеться – квір), котре було принизливим, стало самоназвою людей, котрі не вписуються в усталені гетеросексуальні норми – люди, що є гомосексуальними, інтерсексуальними, транссексуальними, трансгендерними.

Можна сказати, що політична коректність – це ввічливість із врахуванням прихованих у мові і культурі упередженостей, котра ці упередженості прагне подолати.

До речі, найбільший в історії експеримент із впровадження політичної коректності відбувся у Радянському Союзі в перші роки існування Радянської влади: щоб створити новий суспільний лад, потрібна була нова мова, мова, котра б підкреслювала рівність всіх і відсутність соціальних прошарків, котрі б вивищувалися над іншими через належність до певного класу чи певної етнічної групи. Саме з уявлення про рівність всіх пішло звертання товариш.
На жаль, лише зміною мови не можна досягти глибоких суспільних зрушень – вони мають підкріплюватись відповідними владними та виконавчими практиками: наприклад, підтримчі дії передбачають, що при прийомі на навчання чи роботу люди з певної групи мають певні переваги, щоб компенсувати для них відсутність тих можливостей, котрими користуються панівні чи привілейовані групи. В українських умовах це вузівські квоти для дітей-сиріт та для абітурієнтів з села. Квоти передбачають, що, скажімо, у партійному списку кожний четвертий чи п’ятий кандидат – жінка: таким чином, вони будуть представлені і у прохідній частині списку і потім під час своєї роботи у парламенті зможуть озвучувати не лише точку зору загального електорату своєї партії, а й конкретні потреби жінок, котрі за цю партію голосували.

6. Політичні евфемізми

Політкоректність ставить за мету відновити справедливість, дати всім можливість говорити за себе, нікого не ображати, бути чемними і розважливими, поважати одне одного. Однак існує ще один мовний феномен, схожий за формою, однак цілком протилежний за суттю. Це політичні евфемізми. Політичні евфемізми маскують гарними словами сумні явища дійсності, перетворюючи їх на щось неважливе чи прийнятне і знімаючи відповідальність з тих, хто в цих явищах винен. Наприклад, поняття collateral damage в американських військових буквально означає супутню шкоду. Начебто не дуже страшно і не дуже погано. Однак насправді це означає цивільних, котрі загинули під час воєнних дій. Менш жахливий приклад – безробітних називають unemployed, непрацевлаштовані, а бідних – underprivileged, недостатньо привілейованими. Ближчим до нас буде такий приклад: під час нещодавнього збройного конфлікту між Росією і Грузією свої воєнні дії Росія офіційно називала „примусом до миру”.
Політичні евфемізми притлумлюють гостроту ситуації, знімають її, ігнорують досвід тих, хто в цю ситуацію потрапив. Для мови законів вони не годяться.

7. Мова закону

Для того, аби певні зміни в мові стали загальноприйнятими, необхідно, аби їх просувала достатньо впливова група чи групи, використовували ЗМІ, а також підтримували можновладці – в тому числі і через мову законів. Порівняно із мовою будь-якого іншого середовища мова законодавства має нормотворчу силу: через тексти самих законів на підзаконні акти, на документи виконавчої центральної та місцевої влади, відомчі циркуляри, приписи та інструкції нове слово чи вираз, не зазнаючи критики та відторгнення, по вертикалі спускається донизу і охоплює все суспільство. Завдяки прописаним у законах чітким й однозначним визначенням такі поняття запроваджуються на рівні виконання рішень та контролю за їхнім виконанням. На них посилаються, ними оперують, ними починають користуватись у повсякденному житті.
Саме тому дуже важливо, аби у текстах законів народ України був представлений не лише безликими громадянами (котрі по суті зводяться до узагальнених нейтральних чоловіків без дітей, домашніх обов’язків і старих батьків, про яких треба піклуватися), а рівною мірою і чоловіками, і жінками, котрі рівною мірою мають право заробляти собі на життя, реалізувати свій людський потенціал, займатись улюбленою роботою, мати родину, піклуватись про рідних і близьких.

8. Практичні приклади

• В Законі України „Про попередження насильства в сім'ї” міститься визначення фізичного насильства:
- умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і гідності
Як свідчить статистика багатьох країн, переважна більшість жертв домашнього насильства – це жінки. Однак в тексті ми бачимо постраждалого і шкоду його честі і гідності. Коректніше було б вжити цілком прийнятний в українській мові вираз постраждала особа і, відповідно, її честь і гідність.
• В українській мові є два слова, людина і особа, котрі є цілком нейтральними щодо статі особи, про котру йдеться, і їх варто ширше застосовувати в текстах законів.
• В тих текстах, в котрих йдеться про дітей, замість слів мати і батько, чи батьки, можна використовувати поняття особи з батьківськими обов’язками – воно також включатиме тих людей, котрі всиновили чи вдочерили дитину і не підкреслюватиме виключну або ж переважну відповідальність матері за дітей, традиційну для нашої культури, котра, однак, далеко не завжди є такою в дійсності.
• В тих текстах, де йдеться про подружжя, можна по черзі писати чоловік і дружина, дружина і чоловік, подружжя, члени подружжя.
Хоч якими дрібними і непомітними можуть видатись такі зміни, їхній сукупний ефект на всіх рівнях застосування законів не варто недооцінювати.

Висновки

В будь-якому випадку, важливо пам’ятати: не існує універсальних рекомендацій на всі можливі випадки. Має сенс пам’ятати, що Конституція України гарантує рівність прав всіх громадян і передбачає захист цих прав, прямо забороняючи дискримінацію за будь-якою ознакою. Якщо при розробці законопроектів робити поправку на приховані в мові упередженості проти жінок та застарілі культурні норми, котрі передбачають вищість чоловіків, так само, як і уявлення про те, що справа чоловіків заробляти гроші, а жінок – дбати про родину, можна уникнути їх відтворення і продовження, а отже, у такий спосіб посприяти повнішій реалізації людського потенціалу і жінок, і чоловіків.
Tags: мовознавство, моє
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 66 comments