Mary Xmas (maryxmas) wrote,
Mary Xmas
maryxmas

до дня перемоги

будь-яке горе має бути прожите і оплакане. це називається праця скорботи. коли ми визнаємо, що сталося горе, і вчимося з цим горем жити. для цього про це горе треба говорити.
це так і називається -- проговорювати горе.
коли ми не маємо на це можливості -- скажімо, це війна і спочатку треба вижити, ця праця відкладається на пізніше, на тоді, коли ми можемо собі це дозволити.
а з Голодомором сталося інакше -- говорити про це було неможливо -- це могло спричинити смерть, буквально, і ця травма була усунута із суспільного дискурсу і замовчувалася. коли травма не проговорюється, її доводиться утискати і приховувати, а це віджирає емоційний ресурс, постійно -- як чорна діра.
а це була така чорна діра на рівні всієї нації.
яка наклалася на чорну діру травми розвалу імперії, громадянської війни і війни між Україною і Росією.
а потім на ці дві наклалася травма другої світової.
яка теж не проговорювалася як горе, а лише як свято перемоги радянського ладу над німецьким нацизмом.
в українських умовах це була значно складніша картина, яка включала в себе купу травм -- і захоплення Західної України Радянським Союзом, і колабораціонізм, і патризанщина -- радянська і націоналістична, і евакуація, і окупація, і вивіз людей на примусову працю, і винищення євреїв, циган, психічно хворих та інших євгенічно небажаних груп, і те, як наші воювали -- згадати хоча б "закидування трупами", що його практикували радянські генерали, і заградзагони, і що не відпускали у відпустки -- так, як це робили німці, і ті є сірі свитки -- вояки, яких радянська влада забрала до війська після звільнення території України -- не давши їм ані вишколу, ані форми,ані зброї -- і це я не кажу про те, що переживали жінки -- на окупованих територіях, у вигнанні, після звільнення -- це окрема величезна недосліджена тема -- і вже фактично нема як її досліджувати, бо нікого майже живих відтоді не лишилося, щоб запитати.
і от, власне, суспільний дискурс у нас фактично від радянського не відрізняється.
він не визнає всієї цієї многоплановості, він ігнорує множинність досвідів - а травма нікуди не дівається.
вона не проговорюється.
величезна травма, страшне горе -- яке сидить в нас всіх і жере наш емоційний ресурс, бо наша срана інтелігенція і наші так звані писменники неспроможні проговорювати це горе для нас.
Tags: історія
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 11 comments