>оця важка праця -- це той підмурок, на якому тримаються народи. і без яких чоловіки не просто будуть голоді -- в них не буде народу, до якого належати.

Гарно сказано

дякую.

Э-э... Дякую! :) Вот. :)

ты видишь, какую красивую теорбазу я под твои халы подвела? :)

Я с ней согласна. :)
Если уж Первый храм занимался столь важными подсчетами, как количество муки для субботней халы, то хала не может не быть одной из основ для культуры, объединяющей народ. :)
В иудаизме благословение халы - одна из заповедей, обязательных для исполнения женщиной. (Плодиться и размножаться, к слову, не обязательна для женщины, это мужская заповедь).

і саме тому жінки зазвичай - найзапекліші расистки\націоналістки\ксенофобки - потрібне підставити.
Підмурок-бо треба берегти та шанувати, нести крізб віки.
І вчити дітей, що всі інші підмурки - "інші, не наші"\менш культурні\тупо - брудні та дикунські

це не обезцінювальний та не пейоративний вислів, це просто констатація факту. Це одвіку функціонувало саме так.

не обов"язково, геть не обов"язково.
тому що коли це робиш щодня, це не сприймається як підмурок, який треба берегти.
це, до речі, невротична обсесія саме чоловіків -- що отой підмурок можна забруднити, зіпсувати чи якось занапастити контактом з іншими.

деякі речі, звичайно, чітко маркувалися як "наші", на противагу "не-нашому". а решта була буденністю.

ну да, не обов"язково. ти це кажеш, давши лінк на розповідь про єврейську культуру.

ти просто відмовляєш жінкам у елементарній рефлексії ;))
прекрасно сприймається - якщо тебе вчать змалку, що це твій святий обов"язок, і твоя Святість Берегині в тому, щоб це берегти.

моя бабуся цілком це усвідомлювала - і завжди повчала всю родину: "Хлоп дома один стовп тримає, а баба - три".

це, безперечно, позолочена пілюля.
Щоб була внутрішня снага всоте місити те тісто = як же, тисячолітню традицію тримаю, плюс сімейне тепло. На фундаменталістських сайтах це гавно вміють загорнути в квіточки так, що ой.

притому зазначу - традиції береже матріарх, якщо доживе - себто свекруха ;)).

культурні запозичення постійно відбувалися.
і ні, я не відмовляю жінкам в рефлексії. мені, власне, йшлося не про оці от офіційні проговорені традиції, а про те, що є частиною щоденної матеріальної культури, котру відтворюють жінки.

запозичення відбувалися, але це так, як із корисними подарунками - "свекруха моя навіки змія, але подарованим сервізиком користуюся залюбки і з часом буду вірити, що це я сама собі його купила".

я все ж таки наполягаю, що й найпростіші, найменше відрефлексіоновані жінки прекрасно усвідомлюють, що підвалиною культури народу є те, як ВОНИ, жінки, варять кашку та вмивають дитину.
Із цього росте уся надбудова - ми це прекрасно знаємо.

я зрозуміла, що моя старша дитина на шляху до іспанського громадянства не тоді, коли він почав бездоганно балакати - то дурниця, ми з чоловіком теж непогано, а я ще й бездоганно грамотна. А тоді, коли помітила, що він їсть пундики з какао на сніданок "а ля еспаньола": не так як ми, вкусити - сьорбнути, а попередньо _мачаючи_ того пундика - запихаючи в горнятко, щоб просяк тою какавою :))))))))

в місті, дякуючи глобалізації, уже те все трохи стирається.
І добре, і так і треба, щоб кайдани традицій побутових та релігійних відійшли в царину чистої етнографії.
а я ж в селі виросла, там, де цей "фундамент культури народу" виразно, шорстко та невблаганно домінує життям. Я просто фізично відчула свободу, коли поїхала жити сюди (із хати батьків), і усвідомила, що мене більше ніхто не проклинатиме Хайкою та Хамайдою (якщо хочеш, я тобі поясню, в чому цимес клясти цими іменами, теж теми розмови стосується), якщо мені заманеться вимити підлоги в неділю :)))))))

але ж традиції, особливо побутові, це не завжди кайдани.
ти он сама радієш, як твоя дитина їсть пундини на сніданок "а ля еспаньола", ні?

я космополіт питомий :)), це для мене якраз демонстративне звільнення від кайданів - коли ті кайдани перетворюються у декоративні ланцюжки, причому їх чим більше, тим краще :)))))

а в атмосфері "перетягування кайданів", при міжкультурному схрещуванні, ота чорноземна затятість "ти МОЯ дитина\онука - отже, бережи МІЙ підмурівок!! а не ТОЙ!!" - до чого ж воно мені уїлося у свій час.
Мама ніби й декларувала толерантність - врешті, вийшла ж вона заміж за москаля. Але лиш до деякої межі.

А деякі деталі різних "підмурівків" взаємовиключні, навіть на хатньому рівні. Власне, іноді воно так задумані. Власне, ти недурно навела приклад з єврейської культури - адже ж зберігання та охоронення побуту, як ритуалу, дійсно було у свій час одним з наріжних каменів як самоізоляції, так і націєтворення - і для хорошого, і для поганого.

Як тут будеш брати в дім чужу дитину\відпускати свою - якщо оте чуже навіть вмитися _по-людськи_ ("по-людськи" - це завжди "по-нашому", чужий зазвичай дегуманізується) взяти не вміє?

ти в курсі такого універсального жіночого звичаю - "чужих" жінок всім скопом вважати страшенно нехарними та нечупарними? Я раніше думала, що це лише інтелектуально неспотвореним верствам населення притаманно, але побачивши світу та ЖЖ - гай-гай, а воно "везде жизнь", найкулютурніші через губу несуть цю єресь чисто в дусі моєї баби (ото в неї для бруднулі були синоніми - єврейські імена Хайка та Хамайда)

тебе послухати, то так страшно жити стає -- а я лише-но виборсалася з чергової екзистенціальної кризи.

(обідчиво так) то шо, мені з моєї уйутної до тебе вопше не вилазити? (шморг)

та й потім не все так погано - кажуж, глобалізація нас спасе ;))

ну, це ж не твоя проблема, що мене це лякає :)