а я тварина лінива і антисоціальна, із важкою схильністю до мізантропії, у великих натовпах швидко починаю почуватися нещасною, то я туди і не рвалася.
але я рада, що я таки не полишила спроб сконтактуватися із організаторками Відкритого університету і прийшла туди -- щоб -- з моїм єврейським щастям -- в робочий день, понеділок, в обід розповісти тим двом десяткам зацікавлених про те, що таке жіночий рух і нашо він треба :)
Дмитро поїхав зі мною -- мушу визнати, що його підтримка важила для мене дуже багато. коли я сиділа в ліжку посеред купи книжок про історію жіночого руху в Україні і панічно хапалася то за одне, то за інше, він допоміг мені заспокоїтися, згадати, що я на цьому знаюся достатньо, щоб говорити годинами без підготовки :) і доклав руку до того, щоб я визначила пріоритети для цієї доповіді.
він стояв серед тих, хто мене слухали, і роздавав їм буклети Жіночого кінозалу.
(до речі, поки сиділа це все переглядала, зрозуміла, що треба написати статтю про український жіночий рух в контексті світового -- спочатку дослідити, звичайно -- але там дуже цікава картинка вимальовується, по факту)
завдяки добрим людям я тепер маю відео мого виступу і вже залила його на ютуб:
цілком передбачувано хлопчик, який хотів облити мене зеленкою і якому я пообіцяла скрутити шию, не прийшов. а шкода. тоді мій експірієнс був би ще психоделічнішим :)
коли ми з Дмитром прийшли, там під сценою Відкритого університету було людей п"ять-шість -- вони робили ялинки з цукерок :) я переговорила з організаторками. ми хотіли зробити свій запис мого виступу, але я забула флеш-картку від фотоапарата вдома -- і тому лишалося покладатися лише на їхній запис -- за який я їм дуже вдячна.
я зняла шапку і рукавички, щоб було зручніше жестикулювати, мені дали мікрофон, і я почала говорити. людей трохи підзібралося -- десятки два, мабуть, кілька знайомих, які прийшли цілеспрямовано послухати мене :) і люди, які йшли повз і затримали. спочатку під сценою стояло двоє священиків -- але вони чомусь швидко пішли. а шкода. я християнство згадувала -- що поки було в катакомбах і гнане, жінки могли нести слово боже людям. а як стало державною релігією з грішми і ресурсами, так жінок одразу від священицтва усунули.
говорити на холоді, хоч і в мікрофон, було не дуже комфортно. в мене швдико сів голос, а в голові почалася паніка -- я перестрибувала з теми на тему, повторювалася, запиналася, нервувала -- але найцікавіше, що в записі майже нічого з цього нема.
(тобто з середини моєї голови це виглядало значно гірше, ніж іззовні :) ну і за часом вийшло цікаво -- мені казали, в мене буде година часу, і я планувала говорити півгодини, а решту відвести на питання від аудиторії, але коли ми прийшли, з"ясувалося, що в мене є лише 40 хвилин. і що мене здивувало найбільше, коли я переглядала відео, це те, що я свою доповідь вклала рівно у 20 хвилин :)
я люблю, щоб після моєї розповіді про гноблення жінок отой попіл, що б"ється в моє серце, починав битися в серця і тих, хто мене слухали.
тут, схоже, цей попіл більше захопив чоловіків -- бо саме вони задали всі питання, крім одного -- одне питання було від модераторки.
і саме на відповідях мене нарешті попустило від паніки і нервування, і я викотила свій сарказм, володіння фактажем і феміністську ідейність. шкода, на відео не видно, як плотоядно я всміхаюся, слухаючи питання :)))
найбільше мене здивувало, що з усього, що я казала, найбільшу претензію викликала згадка про гей-шлюби (я сказала, що в нашій країні двоє жінок цілком можуть жити разом і вести спільне господарство, і нікого це не обходить) -- якийсь дідусь до мене додовбався і почав доводити, що це маніяки, що це шлях до занепаду суспільства і що пропаганду гомосексуалізму треба заборонити.
я сказала, що 90 відсотків маніяків гетеросексуальні і вони ґвалтують маленьких дівчаток, то давайте краще їх заборонимо!
на що отримала дружну схвальну реакцію від аудиторії :)
коли я сходила зі сцени, мене трусило -- від нервів чи від холоду, не знаю.
а сьогодні в мене голос сів і енергії геть нема. не вийде з мене революціонерки.
