походи у прісутствєнниє мєста і на здавання аналізів мене виснажують, що капець.
на минулому тижні ходила в центр зайнятості. 15 хвилин пішки і 20 хвилин на маршрутці в одну сторону, і навіть не сиділа в черзі -- повернулся додому, проспала 4 години.
сьогодні ходила в центр зайнятості і в собез -- ставати на облік, щоб мені виплачували державну допомогу по вагітності і пологах -- від центру зайнятості ще 20 хвилин на маршрутці, і ще 15 хвилин пішки -- записали на 18 лютого на прийом.
повернулся додому, проспала три з половиною години.

вчора жабеня копалося весь день, сьогодні з ранку не чути.
коли воно копається, мені водночас прикольно -- бо воно окреме і живе, і неприємно, бо дискомфортно і я не можу на чому зосередитись.
а коли воно не копається, я переживаю, раптом щось сталося.
я так розумію, коли воно народиться, це буде набагато гірше.

на цьому тижні йдемо на третє УЗІ. мама нарешті погодилася, щоб ми не питали, чи це буде дівчинка, чи це буде хлопчик, бо нам, власне, байдуже -- і тому купила зелені і жовті нитки і в"яже костюмчик, щоб було в чому мале забирати з пологового.
бо колись таку от, жовту із зеленим, зв"язала мамина сестра -- теж забирати дитину з пологового -- в тій шапці спочатку забрали мою двоюрідну сестру -- тітчину дочку, потім мене, потім купу дітей у проміжку між мною і моїм малим, потім мого малого, потім її слід загубився -- а років через 10, коли вже моя сестра поверталася з пологового з першим сином, хтось віддав тітці торбу дитячих лах -- і там була вона, жовто-зелена шапочка :)