зі.
ззі.
влучний статус у Отара:
Otar Dovzhenko
“Мій “фашизм”, – писав у 1936 р. український поет Євген Маланюк у листі до свого польського колеги Юліана Тувіма, – полягає лише (і тільки лише!) на моїй – говорячи дипломатично – неприязні до Росії. Визнай справедливо, що не маю жодних підстав для будь-якої симпатії до “матушки” (м...ть твою!). Не думай, що для мене існує хоч якась різниця між Миколою Романовим і Миколою Леніним-Ульяновим – “обидва добрі”. Від 5.000.000 до 7.000.000 моїх братів кремлівські сатрапи знищили (“істребілі” – улюблене слово Достоєвського) – тільки в період від осені 1933 до весни 1934 р. Від нашої літератури, котра (приниймні щодо поезії) займала певне місце в Європі, – не зосталося сліду. Те, що перерахував тобі, то лише краплі в морі української крові й сліз. Час сліпої “ненависті” в мене минув. Ненавиджу усім своїм єством, ненавиджу усіма бронхами й капілярами. Ненавиджу так, що – зрозумій це, Поете! – не можу вже писати вірші (хіба що “наганом”). І нема на світі такого діалектика, такого Спінози, котрий міг мене у моїх почуттях і переконаннях щодо матушки Москви – переконати чи заколивати ...”