Український дім

Український дім  чи ім’я для поета

Хтось дуже розумний — тільки я не можу згадати, хто саме, — порівняв мову і культуру взагалі з домом. Глибоке й доречно порівняння, адже дім — це не просто місце, де мешкають. Це наш захисток від небезпек, наш притулок, це щось таке, що належить нам в такій самій мірі, як і ми належимо йому.

Я люблю свій український дім, мені в ньому комфортно й затишно. На всіх його рівнях — від підвалів до горищ. Деінде я б постійно натикалася на всякі виступи, тут я вільно пересуваюся і з зав’язаними очима. В своєму домі я цілковито певна: за дверима, які я досі чомусь не відкривала, сховані не страхіття Синьої Бороди, а якісь забуті скарби.

Але кожен дім вимагає повсякденного догляду і праці...

Кажуть, — не час полірувати паркет, якщо в домі пожежа. Не думайте, що я така вже вразлива мімоза: при потребі зможу далеко більше, ніж видається. Однак поки що в мене є гостре відчуття: якщо я за день змогла зробити хоч щось для того, віртуального дому, то це вже не втрачений дім. Особливого таланту я не маю, та й не завжди є сила чи натхнення писати щось самій, але навіть дрібниця — щось зісканувати, вичитати, перекласти, викласти в мережу — це вже цеглина. Може, це додасть нам ще день. Хоч годину. Мені. Нашому домові. Україні.

Прошу не вважати це за патетику, це просто вступ до цілком конкретної теми з цілком конкретним запитанням.

Через такі й подібні міркування я доволі легко встряю у всілякі авантюри, останньою, як досі, схоже,  стане спроба перекладати частину відьмацької саги Сапковського. Авантюрою вона є в тому сенсі, що я загалом не маю особливих кваліфікацій такого плану. Єдиним виправданням є те, що свого часу я була неабияк заангажована у світ Відьмина, аж так, що склала для власного вжитку словничок ельфійської мови. А ще те, що перекладати Сапковського українською мовою — заняття одночасно і приємне, і пізнавальне. Думаю, ніхто не стане заперечувати: АС фантастики основою свого світу зробив реальний світ Центральної Європи, конкретно Речі Посполитої — з невеликими зовнішніми домішками. А з цим світом у нас безліч спільних реалій, особливо у сфері застарілої чи й зовсім архаїчної лексики. А я навчилася любити її й шанувати ще з часів своїх ранньомодерних студій.

Тим не менше, перекладач Сапковського мусить вміти розв’язувати чимало нелегких завдань і чимало знати: в сфері етнографії, історії, кулінарії, а хоча б і ботаніки. От цієї останньої і стосуватиметься питання, яке я так довго збираюся виставити на загальний огляд.

Всі читачі саги, безумовно, пам’ятають одного з головних персонажів і найближчого приятеля головного героя, поета-авантюрника з квітковим псевдонімом. В оригіналі він Jaskier, в російському перекладі — Лютик.  Рослина як рослина, виглядає отак

належить до родини Ranunculus. А українською мовою зветься жовтець.

І в польській, і в російській мові jaskier-лютик має певні поетичні колігації. Щодо Яскра, то вже повірте мені на слово, а трагічну пісню про «ромашки спрятались, поникли лютики» не чув у нашій культурній сфері хіба глухий. Натомість «жовтець» ні з чим поетичним не пов’язаний (і що тут такого, по-латині ранункулюс взагалі походить від жаби), та й що там у ньому поетичного: бур’ян, який трудно викинути з городу, глушить культурні рослини та ще й отруйний. Але це ще порівняно дрібниця: поет-Жовтець — це таки зовсім не звучить. Це вже щось схоже на хворобу печінки.

Але, можливо, є в цієї таки дійсно декоративної рослинки якась інша, поетичніша назва? З цією метою я витягнула свій старезний ботанічний довідник (хто б повірив, що у блаженному віці, коли людина щойно вчиться записувати кількість прожитих років двома цифрами, я всерйоз переймалася ботанікою і читала подібні книжки?). Однак, порившись гаразд і знайшовши такі ботанічні перли, як «веселка безсоромна» (це такий гриб), «нарциз поетичний» і «нетреба звичайна», я іншої назви для жовтецю не знайшла.

Зате виявила його кузена, у всякому випадку, члена тої самої родини ранункулюсів. Це горицвіт, він же адоніс, виглядає отак

І тут мене просто осінило: таж кращого імені для поета і не придумаєш! Не те, щоб горицвіт не мав своїх привар — зокрема, теж отруйний, але ж таки в піснях згаданий! «Ти гори, ти гори, горицвіт...». Натомість друга, «таємна» назва, «адоніс» натякатиме на те, що наш герой вельми схильний до любовних пригод, в тому числі з жінками, по відношенню до яких це дуже небезпечно.

Ну от, врешті й питання. Чи готові будуть читачі саги (бодай її уривка українською мовою) до поета Горицвіта? Чи шукати якусь іншу назву?

Дуже буду вдячна за відгуки й пропозиції.