Mary Xmas (maryxmas) wrote,
Mary Xmas
maryxmas

Reversing Language Shift by Joshua Fishman

Originally posted by pocketfull_of at "Reversing Language Shift" by Joshua Fishman
Як добре знають всі, хто мене хоч трохи знають, я - людина нервова й песимістична, і, як то заведено у філологинь, ця нервовість і песимізм часто набувають форми "галактика мова в небезпеці". (На цю тему мене за потреби можна довести до сліз приблизно за чотири секунди, тож прошу не лишати до цього запису коментарів із песимістичними прогнозами, мені тоді буде легше просто закрити коментарі та й усе.)
Щоб заразитися оптимізмом на тему "комусь тяжче, й нічо, працюють собі", взялася читати "Reversing Language Shift" ("Протидія мовній асиміляції") Джошуа Фішмана. Джошуа Фішман - фахівець із соціолінгвістики, який все своє наукове життя займався саме проблемою цього самого language shift (можливо, є і якийсь інший переклад, але це по ходу мовна асиміляція). Зрозуміло, від хорошого життя за такі теми не беруться: Фішман - із родини світських їдишистів, батько його щовечора питав за столом "Що ти сьогодні зробив для їдишу?" - і за час його життя їдиш пройшов шлях від живої мови з сильною модерністською літературою й десятком мільйонів мовців до статусу музейно-етнографічного релікту, який від критично-загроженого статусу відділяють лише кілька спільнот релігійних фанатиків, які продовжують ним говорити. (Довідка для тих, хто не: їдиш - мова єврейських спільнот центр-сх Європи. Довший час мала статус недо-мови/жаргону, а як тільки почала утверджуватися як мова ще й інтелектуальних спільнот, більшість мовців або стали жертвами Голокосту, або виїхали й акультурувалися вже в нове мовне середовище.) Тут хто хошш подасться у соціолінгвістику, аби не поїхати мізками, та?
Коротше кажучи, виявилося несподівано позитивне читво! Навіть не тому, що модернізацію й розширення засягу використання української Фішман згадує серед "історій успіху" в протидії асиміляції (так і пише! на тлі більших і менших поразок він розглядає кілька гепі-ендів, зокрема, очевидно, ревернакуляризацію івриту - але наголошує, що багато успішних фіналів не розглядає суто за браком місця, от, скажімо, українську - а то ж іще наприкінці 1980х писано!). Оптимізм викликало передовсім те, скільки битв за цю мову сточено до нашого часу - лише зараз усвідомила, що нинішній етап міг виглядати і значно гірше, що кожен щабель не був даністю і що, отже, все ще може бути ок. Нинішній стан не виглядав би імовірним наприкінці ХІХ століття, а от як все незле вийшло.
Отже, Фішман розглядає різні етапи мовного занепаду, пов'язані з кожним із них виклики і конкретні кроки, яких варто вживати на кожному з них (типу "не варто вимагати університетів мовою Х, якщо усі носії мови перебувають у віковій категорії 80+"). Етапи виглядають десь так:
8й етап - лишилося тільки кілька розпорошених носіїв мови, які нею й не говорять, а максимум читають молитви/щось пам'ятають з дитинства (це, скажімо, купа мов австралійських аборигенів). Тут, очевидно, треба просто швидко-швидко збирати все, що є, і займатися популяризацією етнографії, щоб бодай у якихось обрядах/формулах воно пам'яталося.
7й етап (я так розумію, на цьому етапі висіла українська в містах у пізньорадянські часи - й, можливо, висить досі на сході): більшість носіїв уже у віці, проте ще включені в родинні зв'язки. На цьому ж етапі висить їдиш як світська мова, тому Фішман цей етап добре знає і багато злобствує про те, що шлях до вимирання мови вимощений "positive attitude". Характерна ситуація для мов на цьому етапі виглядає так: через особливості демографічної картини носіїв, сама мова починає асоціюватися з занепадом і відсталістю. Отже, її захисники беруться виробляти ту саму "positive attitude", проводячи всяку культурну діяльність. Фішман стверджує, що для виживання мови абсолютно неважливо, скільки літературних читань чи концертів проведуть активісти, якщо цільовій авдиторії за 80 - це ніяк не сприятиме тому, щоб внуки цільової авдиторії говорили із правнуками цільової авдиторії саме цією мовою. Тут треба по змозі чимшвидше сповзати на 6й етап.
6й етап - існування (чи створення) спільнот/районів - карочє, neighbourhoods - де можливе щоденне неформальне міжпоколіннєве спілкування мовою Х, що й є головною запорукою виживання мови. Фішман стверджує, що при існуванні в суспільстві кількох мов, за однією з яких стоїть більше ресурсів, менш ресурсна мова може вижити лише при чіткому зонуванні й окресленні саме її території. Це можуть бути маленькі локальні спільноти, це може бути франкофонний Квебек. Інша ілюстрація - Швейцарія: навіть якщо ти з "німецької" Швейцарії, але переїхав до французького кантону, то освіту там зможеш отримати лише французькою.
5й етап - мова активна у своїх цільових спільнотах на різних неформальних рівнях, постають гуртки для дітей і культурні заходи для дорослих, але державної підтримки немає. Українська у центральній Україні це проходила наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття. Більшість регіональних і загрожених мов сидять саме на цьому етапі, але він вже дає імовірність виживання.
4й етап і далі вже передбачає підтримку держави/власників великих ресурсів. Тут ідеться про те, щоб мову почали викладати як предмет (або почали викладати нею) у молодших класах і давали нею змогу спілкуватися на роботі на нижчих рівнях (скажімо, продавці у магазині). Регіональні мови різних об'єктів РФ десь тут.
На третьому етапі теж щось відбувається, але я провтикала його законспектувати. Ймовірно, викладання у старших класах? Або 4 етап - це мова як предмет, а 3й - це вже викладання мовою різних предметів?
2й етап: мовою починають надавати послуги на нижчих рівнях взаємодії з урядом і в мас-медіа, але до вищих сфер вона ще не добирається. Плюс цього рівня: знання цієї мови починають винагороджувати фінансово (адже постає потреба у робочих місцях, де цією мовою таки володіють). Мінус цього рівня: володіння магістральною мовою все одно винагороджуватимуть краще, тож постає загроза brain drain, коли представник меншини інтегрується у вертикаль влади як "етнічний елемент", а потім просувається вгору, дедалі сильніше віддаляючись від своєї групи й мови.
1й етап: мова просочується й на вищі рівні управління, але її носії ще не отримали політичної незалежності. Політична незалежність і/або автономія у всі ці нібито лінгвістичні рухи на всіх рівнях імпліцитно вмонтована як ціль, до питання про Донбас.

Окремий привід для оптимізму - українську ж ніхто особливо не захищав, а вона собі є. Зазвичай Україну порівнюють з Ірландією, лише аби вжахнутися - ірландська є і державною мовою, й "національним надбанням" (хай би що це означало), і все населення до неї ставиться дуже позитивно: але при цьому говорять ірландською на щодень лише 15% (цифра self-reported, себто радше завищена, аніж занижена), а хоч якось нею володіють лише 30% (знов-таки, self-reported). При цьому у її збереження вкладено стільки ресурсів, що українській ніколи й не снилося. Скажімо, локальні ірландомовні спільноти збереглися лише у кількох розпорошених локаціях по західному узбережжю (виділені зеленим шматки), а що були вони забиті і вбогі, місцеве населення тільки й мріяло, як би звідтам пошвидше робити ноги, що створювало реальну загрозу зникнення бази ірландської за десяток років. То ірландський уряд влив добіса коштів у інвестиції в с/г там, дотував будівництво будинків і інфраструктури, аби тільки спільноти лишилися. Себто розумієте, не як у нас сепаратистів на Донбасі розвивати збираються, а ірландську. (Nawiasem mówiąc, це все одно дало зворотній ефект, бо на розвинуту інфраструктуру почали з'їжджатися мешканці інших районів, розмиваючи й так розпорошену лінгвістичну спільноту.) Крім того, у них є: (а) безкоштовні курси для держслужбовців і вчителів - різної тривалості - участь у яких сильно заохочують; (б) батькам дають певні суми за ірландомовних дітей; (в) є державне змагання між локальними спільнотами за те, хто за рік більше зробив для ірландської (фестивалі і т.д. - суть в тому, що участь має брати багато людей; етц., етц. У них заведено пишатися тим, що найбільше респондентів, які стверджують, що володіють ірландською, належать до вікової категорії 15-19, себто це молодь; але й тут є пастка: вони володіють ірландською, бо саме тоді активно вчать її у школі. Але до того часу, як вони заведуть власних дітей, мине ще багато років, за яку вони ірландську забудуть, як і все, що вчили у школі. Тобто, по суті, це мономовне англомовне середовище, в якому ірландську покоління за поколінням вчать як другу мову - без переходу на наступний рівень міжпоколіннєвої неформальної соціалізації.
Що гробить ірландську й що є запорукою збереження мови, на думку Фішмана? Коротше, його головні поради для тих, хто хоче протидіяти мовній асиміляції: (а) Для того, щоб слабша мова заціліла, мусить бути чітко окреслений ареал, де вона пріоритетна і присутня всюди - аж до маргіналізації інших мов (див. Квебек). Це створить простір міжпоколіннєвої неформальної соціалізації, яка дасть змогу зберегти нинішній масив мовців. (б) Другий фактор, який зменшує шанси ірландської - це історично усталений феномен, що можна бути добрим ірландським націоналістом і при цьому бути англомовним. Власне, зберігши первинний масив мовців, його можна розширювати, чітко сформулювавши, чому бути представником певної нації і при цьому носієм її мови - це вигідніше, ніж бути представником певної нації і при цьому носієм іншої мови. Це не апріорне твердження, його треба доводити. У нашому випадку доводити можна тим, що Путін може прийти захищати російськомовних, не питаючи про їхню національну ідентичність; крім того, працюючи російською, її носій, незалежно від національної ідентичності й політичних вподобань, посилюватиме імперську культуру, яка хоче його знищити (див. Микола Гоголь, відомий у світі виключно як російський письменник).
Практичні ж поради у Фішмана якісь такі: селитися компактними районами. Основні культурницькі зусилля скеровувати на дітей. Себто телебачення мовою Х - це круто, але мовної спільноти не заміняє (виняток: дитячі канали, от вони якраз вони потрібні). При обмежених ресурсах треба створювати не розважальні програми для дорослих, а дошкільні чи ранньошкільні групи з intimate соціалізацією мовою Х (на етапі школи вже пізно, а уряд тут нічим не поможе). Створювати курси - й обов'язково систему винагород! - для тих, хто по закінченню школи знає мову Х, аби вони її не втратили в наступні років 5. Здається, це основне.
Tags: мовна політика, мовознавство
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments