Mary Xmas (maryxmas) wrote,
Mary Xmas
maryxmas

Чому «російськомовні воїни АТО» не аргумент

Originally posted by mysliwiec at Чому «російськомовні воїни АТО» не аргумент
"Те що крокодил з'їв твого ворога, це ще не значить, що він став твоїм другом"



Твердження про «російськомовних в АТО», яке виринає у кожній мовній дискусії, вже стає мемом на зразок «наши деды воевали». Обидві тези частково правдиві, за ними стоїть і кров, і біль, і героїчні вчинки, які здебільшого належать не тим, хто користується чужими подвигами як аргументами в дискусіях.

Цей маніпулятивний прийом активно застосовували проросійські сили, спершу маркуючи пам’ять про трагічні події Другої світової війни георгіївськими стрічками, а потім одягаючи їх на противників тодішньої опозиції та Майдану, а згодом і цілісності України. Емоційний ланцюжок, за який смикають пропагандисти, простий: якщо ти проти «антифашистів» з георгіївськими стрічками, то ти проти власних дідів і бабць, які проливали кров на тій жахливій війні, плюндруєш пам’ять про їхню перемогу, підтримуєш їхніх ворогів, а отже нацизм і Гітлера.

Цей прийом використовують зараз і ті, хто ветує будь-яку ініціативу щодо захисту і популяризації української мови нагадуванням про російськомовних наших захисників на сході.
Хочеш україномовну версію інтернет-магазину, обслуговування українською в кафе чи супермаркеті?
Тебе обурює тотальне переважання в медіапросторі російської мови? Отже, розпалюєш міжнаціональну ворожнечу, ображаєш російськомовних, серед яких багато бійців АТО і волонтерів. Але цей аргумент є маніпулятивним і непереконливим з кількох причин.


По-перше, російськомовні бійці, очевидно, воюють з росіянами і проросійськими силами не за російську мову і точно не проти розвитку української (інакше воювали б по той бік). Їхня російськомовність має низку історичних, політичних, соціальних, культурних причин і з погляду прихильників тези «яка різниця, якою мовою» є десь такою ж особистісною характеристикою, як релігійні погляди чи естетичні уподобання.
Серед бійців АТО є православні, світловолосі, юристи, книголюби, курці. Однак ніхто не захищає православ’я, читання книжок чи куріння, спираючись на присутність в АТО православних, книголюбів чи курців.

По-друге, якщо ми все ж не вважаємо російськомовність довільною характеристикою і безпосередньо пов’язуємо її з війною, то тим самим підкидаємо аргумент захисникам української і навіть у певному сенсі ображаємо російськомовних громадян. Адже захисники української мови не аргументують свою позицію існуванням україномовних бійців АТО. Чи не тому, що оборона України україномовними її громадянами є такою ж очевидною, як захист батьками своїх дітей? А от людина, що кинеться під колеса рятувати чуже дитя, викличе неабияке захоплення і приверне увагу. Як і російськомовні бійці та волонтери. Бо в кожному їх вихвалянні можна відчитати несвідоме: «ти ба, російською говорять, а не в сепари подались, в українську армію, от молодці».
Виділяючи саме російськомовних військових, ми наче визнаємо, що вони є групою ризику, і поспішаємо співати їм дифірамби, щоб вони бува не передумали і не перейшли на бік ворога, цькуємо україномовних (бо вони ж нікуди не дінуться), аби сиділи тихо зі своєю мовою і не провокували неблагонадійних громадян. Російськомовних такий захист мав би не тішити, а засмучувати.

По-третє, — і цей пункт найдразливіший, — оборонці України не конче воюють за той варіант України, який собі вимріяли україноцентрично налаштовані громадяни (так само на Майдані проти Януковича виступали люди з різним баченням майбутнього країни, однак ліберали не приймають радикально-націоналістичних гасел лише тому, що націоналісти билися з беркутівцями).
Вони всі, безперечно, є противниками російської агресії і путінської ідеології. Але чи всі готові боротися проти «Росії з людським обличчям» на території України? Проти України, де українська мова і культура ніяк не захищаються і не стимулюються, а кинуті на поталу начебто «рівної конкуренції»? Тобто російськомовної України з малоросійською ментальністю, де все питомо українське викинуте на маргінес і приречене на вимирання?
Скільки у нас політиків, блогерів, культурних діячів, які начебто визнають право української мови на існування і засуджують відверту українофобію, але при цьому всіляко ганять «вишиватників» і гаряче підтримують збереження нинішньої мовної ситуації? Які ментально занурені в російську культуру — від Чехова і Достоєвського до опозиційних російських блогерів? І чи можлива, зрештою, така вихолощена, але незалежна Україна поруч із нинішньою Росією?

Усі ці питання потребують суспільного обговорення. І прикривання російськомовними бійцями їх не усуває, а лише відкладає.

Автор К. Тетяна



Цей пост також розміщено на: http://mysliwiec.dreamwidth.org/2756689.html
Коментів: comment count unavailable
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments