Троха про мордобій у міськраді

Замість епіграфу

Обивателі: Де реформи? Хто ж нарешті проведе  нам справжні реформи? Всюди зрада!

Завдяки реформам на голови обивателям падає величезний бюджет.

Мер та чиновники: О, диви, який смачненький бюджет! Давайте його розпилимо!

(починають пиляти)

 Активіст: Йоба, народ, тут наш бюджет пиляють!

Пробує зупинити чиновників. Вихватує пиздюлів.

Обивателі: Провокатор! Так йому і треба! Сепар! Я б сам не втримався, врізав!

 

Ну от приблизно так воно й було.

Людоньки, ваш галас, що Варфоломій, мовляв, сам спровокував Лисенка, є типовим віктім-блеймінгом, себто звинуваченням жертви, яке найчастіше практикується стосовно зґвалтованих жінок: а чого коротку спідницю вділа, а чого ходила вночі не тим районом, а чого випила на вечірці та ще й пішла танцювати, вечірка ж не місце для пиття та танців, самадурепавинна, вигрібай.

Віктім-блеймінг має причиною гостре відчуття безсилля та фрустрацію, яка виплескується на жертву, бо обивателям сцикотно виплескувати її на ґвалтівника. Бо ще зґвалтує, крий боже. На жертву безпечніше.

Борис Філатов — людина, яка відома своїми хамськими закидами у цих ваших інтернетиках. І йдеться не про матюки – крий Боже, тут я не кидатиму камінь. Йдеться про те, що будь-хто, поставивши під сумнів доречність Бориних дій, перетворюється притьмом на вілкулоїда, сепаратиста, підараса, порохо/кремлебота і ка зна що. Отже оспорювати Борю – собі дорожче. Зате підлещувати Борі — вигідно. Він добрий барон и добре платить своїм кнехтам, менестрелям та курвам.

Проблема в тому, що баронів у нас не повинно бути, бо феодалізм – це відстала соціополітична формація. І вибирали ми Бориса Філатова не в барони, а в мери. І навіть якщо вже приперло гратися  в середньовіччя, то давайте вже гратися в середньовічних городян, які по ситуації чи заключають спілку з бароном, чи посилають його у пішу еротичну подорож, як їм вигідно.

Нам не вигідний зараз барон Філатов. Він з його васалами задорого обходиться нам.

Так, є ще одна причина закривати очі на цю очевидну річ: всі ми, хто голосував за пана барона Невілкула, почуваємося ошуканими, коли дивимося на місто. Барон багато обіцяв, але зробив мало. Настільки мало, що баронові варто приміряти ім’я Мюнхгаузена. А те, що зроблено, зроблено через те місце, через яке має відбуватися лише дефекація, та, якщо є примха, статевий акт.

Всі ці балачки — Варфоломій поводився негідно, Варфоломій спровокував бідного Лисенка —знов-таки віктім-блеймінг. А я вам так скажу: якби Лисенко виконував свої професійні обов’язки, якби не саботував програму співфінансування ремонту будівель, то й Варфоломій не ходив би до міськради і не потикався до Лисенка. Навіщо? Аби його побачити? Та ну ж бо, обличчя Лисенка не з тих, які відправлять у дорогу тисячу кораблів. Ба навіть одного маленького човника.

Взагалі, ідея, що ми нібито маємо «заробляти» людське ставлення до себе «хорошою поведінкою» не поміщається мені в мозок. Причому виказують цей стокгольмський синдром люди, яких я пам’ятаю 26 січня під ОДА.

Звичайно, декого з них банально купили. Такі штуки, як оцей тендер на виготовлення кіна про самих себе, треба відпрацьовувати лояльністю.

Але харить те, що за Лисенка з Філатовим топять і цілком безкоштовно, щиро, з певністю в тому, що барон має право.

Цікаво ще одне. Нагадаю: купа народу, в тому числі і я, грішна, голосувала за Філатова з однієї причини: «Бо не Вілкул». Страх перед сепаратистськм реваншем у Дніпрі дуже сильний, через цей страх багато хто, в тому числі і я, грішна, закривав очі на штукарство команди Коломойського.

Але щодалі, то більше ситуація нагадує третій акт п’єси Шварца «Дракон»:

«Горожане (тихо). Раз, два, три. (Громко.) Да здравствует победитель дракона! (Тихо.) Раз, два, три. (Громко.) Да здравствует наш повелитель! (Тихо.) Раз, два, три. (Громко.) До чего же мы довольны — это уму непостижимо! (Тихо.) Раз, два, три. (Громко.) Мы слышим его шаги!

Входит Генрих.

(Громко, но стройно.) Ура! Ура! Ура!

1-й горожанин. О славный наш освободитель! Ровно год назад окаянный, антипатичный, нечуткий, противный сукин сын дракон был уничтожен вами.

Горожане. Ура, ура, ура!

1-й горожанин. С тех пор мы живем очень хорошо. Мы…

Генрих. Стойте, стойте, любезные. Сделайте ударение на «очень».

1-й горожанин. Слушаю-с. С тех пор мы живем о-очень хорошо.

Генрих. Нет, нет, любезный. Не так. Не надо нажимать на «о». Получается какой-то двусмысленный завыв: «Оучень». Поднаприте-ка на «ч».

1-й горожанин. С тех пор мы живем очччень хорошо.

Генрих. Во-во! Утверждаю этот вариант. Ведь вы знаете победителя дракона. Это простой до наивности человек. Он любит искренность, задушевность. Дальше.

1-й горожанин. Мы просто не знаем, куда деваться от счастья.

Генрих. Отлично! Стойте. Вставим здесь что-нибудь этакое… гуманное, добродетельное… Победитель дракона это любит. (Щелкает пальцами.) Стойте, стойте, стойте! Сейчас, сейчас, сейчас! Вот! Нашел! Даже пташки чирикают весело. Зло ушло — добро пришло! Чик-чирик! Чирик-ура! Повторим.

1-й горожанин. Даже пташки чирикают весело. Зло ушло — добро пришло, чик-чирик, чирик-ура!

Генрих. Уныло чирикаете, любезный! Смотрите, как бы вам самому не было за это чирик-чирик.

1-й горожанин (весело). Чик-чирик! Чирик-ура!

Генрих. Так-то лучше. Ну-с, хорошо. Остальные куски мы репетировали уже?

Горожане. Так точно, господин бургомистр.

Генрих. Ладно. Сейчас победитель дракона, президент вольного города выйдет к вам. Запомните — говорить надо стройно и вместе с тем задушевно, гуманно, демократично. Это дракон разводил церемонии, а мы…

Часовой (из средней двери). Сми-ирно! Равнение на двери! Его превосходительство господин президент вольного города идут по коридору. (Деревянно. Басом.) Ах ты душечка! Ах ты благодетель! Дракона убил! Вы подумайте!

Гремит музыка. Входит бургомистр.

Наш бургомістр у повній згоді з текстом щиро вірить, що він і є переможцем Дракона.

Може, настав час трохи вибити йому це з голови?

This entry was originally posted at http://morreth.dreamwidth.org/2933288.html. Please comment there using OpenID.